Візи з Росією: емоції чи політика?

indexОлексій Коваленко, учасник Програм міжнародної журналістики Українського Католицького університету (Львів), студент спеціальності Політологія та Міжнародні відносини Маріупольського державного університету у своїй статті аналізує заяву Секретаря РНБО України Андрія Парубія щодо запровадження візового режиму з Російською Федерацією та її наслідки для україно-російських відносин.

19 березня Секретар Ради національної безпеки і оборони України Андрій Парубій заявив, що за підсумками засідання РНБО Міністерству закордонних справ України доручено запровадити візовий режим з Російською Федерацією. Отже, що це? Емоційно вмотивоване рішення чи стратегічно продуманий політичний крок?

Для чого?

Зрозуміло, що головною мотивацією такого рішення є обмеження в’їзду на територію України певних категорій осіб-громадян РФ. Однак, якщо це є єдиною мотивацією, то рішення повністю втрачає сенс. Питання в тому, що безвізовий режим між Україною і Росією не є тотожним повній свободі переміщення (яка, наприклад, існує між Росією і Білорусією, чи серед країн Шенгенської зони). Між Україною та Росією існує прикордонно-паспортний контроль, який дозволить прикордонникам обмежувати в’їзд на територію України в разі такої необхідності. Перший тиждень березня продемонстрував, що цей механізм є цілком дієвим: у в’їзді до України було відмовлено 3,5 тисячам росіян.

Для посилення безпеки на російсько-українському кордоні та більш серйозного міграційного контролю можливо посилити прикордонний контроль – цього буде достатньо. Натомість, введення візового режиму не призведе до кардинальних покращень у національній безпеці нашої країни, проте спричинить ряд проблем, перш за все, для українських мігрантів в Росії. У відповідь Росія скоріш за все також введе візовий режим з Україною, і в такому разі більш ніж мільйон українських трудових мігрантів будуть вимушені покинути територію РФ для того, щоб у консульських установах отримати спеціальну візу. Незрозуміло скільки цей процес може зайняти часу, беручи до уваги обсяги міграції і необхідність залучання нових технологій, підготовки кадрового складу консульських установ, що будуть займатися візовими питаннями.

Крім того, наразі незрозуміло, про яку форму візового режиму йдеться. Звичайний візовий режим неможливий, оскільки він вимагає відповідного технічного та кадрового забезпечення (виготовлення віз, відкриття додаткових консульських пунктів тощо). За думкою Анатолія Марциновського, експерта з питань міжнародної політики «Газети по-українськи», «швидше за все, йдеться про щось подібне до візового режиму між Україною та Єгиптом, наприклад, коли єгипетську візу можна отримати при перетині кордону. Але якщо сенс запровадження візового режиму полягає в недопущенні в Україну провокаторів і небажаних осіб, тоді цей другий варіант не має сенсу – як і тепер, вирішуватиме прикордонник, а провести ґрунтовну перевірку особи вони не мають змоги. Тобто, це рішення є емоційним і дещо суперечливим».

Тут треба сім разів відміряти, і раз відрізати (с) А. П. Яценюк

Не пройшло і доби з моменту заяви Андрія Парубія про введення візового режиму з Росією, як по прибутті до Брюсселя прем’єр-міністр України Арсенiй Яценюк заявляє, що iз введенням візового режиму з Росією не слід квапитися. «Проблема має важливий гуманітарний вимір для самої України, бо у збереженні безвізового режиму зацікавлена дуже велика кількість громадян України, в першу чергу на Сході та Півдні нашої держави, які їздять в Росію на заробітки або мають родинні стосунки по той бік кордону», – наголосив прем’єр-міністр.

Слова А. П. Яценюка мають сенс: на стан 2013 року в Росії працювало 1 млн. 600 тис. мігрантів з України лише за офіційною статистикою Федеральної міграційної служби Росії. Переважна більшість заробітчан, що виїздять до РФ – зі східних та західних областей України (32,8 та 37,9 %, відповідно). Зрозуміло, що ці українці опиняться у вкрай невигідному становищі, особливо беручи до уваги той факт, що майже половина із загальної кількості українців перебувають у Росії нелегально. Отже, після посилення міграційного контролю (правило 90 днів) вони стануть кандидатами на «закриття в’їзду».

Отже, виходить, що заява Андрія Парубія була передчасною? На думку наукового співробітника Інституту соціології НАН України Катерини Іващенко: «Наслідки таких заяв, які не мають фактичного продовження гірші ніж бездіяльність. Нечіткість політики сприймається як слабкість. Україна програє в інформаційному плані та забезпеченні паралельних заходів: вчора була заява про введення візового режиму, сьогодні відкотились назад». Такі дії прем’єр міністр пояснює тим, що  у зв’язку з робочим візитом до Брюсселя він передчасно залишив засідання РНБО і не зміг повною мірою викласти свої аргументи із зазначених питань. Згідно з процедурою, Президент країни повинен підтверджувати або спростовувати рішення РНБО. Логічно було б спочатку виконати всю процедуру прийняття рішення, а вже потім робити заяву.

Росія, натомість, не робить гучних заяв – на наступний день після слів А. Парубія вона просто припинила ввезення українських товарів, були заарештовані рахунки підприємництва «Рошен» на російській території. І це відповідь лише на заяву, від якої керівництво країни на наступний день відхрещується. Варто подумати про стратегічну обґрунтованість рішень, а не лише про їх емоційну складову.

Співвітчизник: хто це є?

28 лютого урядом РФ за дорученням В. В. Путіна був підготовлений законопроект  про спрощений порядок набуття російського громадянства для «носіїв російської мови, що проживають на пострадянському просторі». При цьому процедура набуття громадянства обмежується трьохмісячним строком (замість п’яти років, як було встановлено раніше), а єдина вимога для кандидата – проходження співбесіди на певний рівень володіння російською мовою.

Цікаво, що В. В. Путін доручив російському уряду вирішення цього питання ще у квітні 2013 року. Восени 2013 року підготовлені законопроекти були відхилені Держдумою, але у лютому 2014 року, як реакція на події в Україні, питання було знов внесено на розгляд прем’єр-міністром Д. Медведєвим. Формування «розумної міграційної політики» було однією з передвиборних обіцянок Путіна. По-перше, було обіцяно забезпечення міграційного припливу близько 300 тисяч осіб на рік. Однак російська програма переселення «співвітчизників» не є дуже ефективною. Ця програма була розпочата ще у 2006 році та протягом всього періоду нею скористалось менш ніж 100 тисяч осіб (за нескладними підрахунками, можна зазначити цифру за планом у 2 мільйони осіб). Умови держпрограми в новій редакції містяться у підписаному Путіним «Указу про реалізацію держпрограми сприяння добровільному переселенню до Росії співвітчизників, що проживають за кордоном» від 31 грудня 2012. По-друге, Путін обіцяв зменшити потенційні «етнокультурні ризики», мабуть маючи на увазі більше залучення представників слов’янських народів та суворіше квотування трудової та довгострокової міграції з країн Центральної Азії.

Звідси, за думкою білоруського експерта з візових питань, аналітика BISS Андрія Єлисеєва «випливає російський інтерес у більшому залученні мігрантів з України і Білорусі, і закон про спрощене отримання російського громадянства за три місяці може стати ефективним інструментом реалізації такої мети. Це становить величезний виклик для України та Білорусі, демографічна ситуація в яких залишає бажати кращого».

До людей якої національності Ви відчуваєте почуття найбільшої симпатії? (відкрите питання, будь-яке число відповідей, в таблиці вказані відповіді, названі не менше ніж 1% опитаних)
Росіяни  40
Слов’янські народи  5
Кавказці (адиги, вірмени, грузини, кабардинці)  2
Татари  2
Білоруси  1
Українці  1
Європейці (англійці, французи, німці, італійці, іспанці)  1
Народи середньої Азії (таджики, узбеки, казахи)  1
Буряти  1
До всіх національностей ставлюся однаково  11
Таких народів, національностей немає  31
Інші  1
Важко відповісти  4

Опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки, липень 2013 року у 42 російських областях

Не менш показовою є статистика того ж центру за попередній період (2012 рік). Вона демонструє не тільки симпатії, а й антипатії росіян та відображає «етнокультурні ризики», на яких акцентує увагу В. В. Путін: потрібно заохочувати національності із найбільшою симпатією та обмежувати в’їзд тих, до кого росіяни не мають таких теплих почуттів.

Почуття найбільшої симпатії Почуття антипатії, ворожості
росіяни – 44% кавказці – 31%
білоруси – 17% таджики – 23%
українці – 15% азербайджанці – 17%
таджики – 3% узбеки – 13%
вірмени – 3% чеченці – 12%
татари – 3% грузини – 9%
грузини – 3% вірмени – 6%
європейці – 3% дагестанці – 5%

Опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки, січень 2012 року у Москві

Громадянство – розмінна монета?

Гіпотетичне введення візового режиму створює складнощі для сотень тисяч українських мігрантів, що працюють в Росії. Крім того, для легального перебування та роботи в Росії більше 90 днів їм потрібно купувати спеціальний патент. Вартість цього патенту, не враховуючи «добровільного медичного страхування» складає приблизно 4 тисячі гривень. Логічним постає питання, чи не простіше буде українським мігрантам набути російське громадянство, аніж вирішувати проблеми з отриманням віз та щорічними витратами на патент?

Катерина Іващенко наполягає, що «ті, кому важливо мати громадянство України у своїх стратегіях працевлаштування будуть керуватись саме цим принципом. Не треба боятись втратити громадян, для яких це громадянство не важливе. На цьому етапі це лише вирішить певні виклики, пов’язані з безробіттям».

Фактично, набуття російського громадянства стає тією вартістю, яку платять мігранти за їх легальний статус та можливість безперешкодно працювати в Росії. На думку Андрія Єлисеєва, «враховуючи делікатність питання і баланс вигод та витрат при прийнятті мігрантами таких рішень, уряду України слід дуже обережно підходити до питання збільшення бюрократичних перепон, оскільки це підштовхне частину власних тимчасових трудових мігрантів до набуття російського громадянства».

Заява української сторони про введення візового режиму з Росією була вмотивована лише емоціями. Відмова ж від намірів запровадження візового контролю продемонструвала слабкість та невпевненість українського політикуму у своїх діях. Росія, навпаки, має чітку та продуману стратегію. У випадку посягання на територію Криму результати були очевидними для розуміння. Натомість, російська «розумна міграційна політика» буде демонструвати свої «перемоги» поступово та підступно, посягаючи на найбільшу цінність української держави – народ (Конституція України, стаття 3).

Share On Facebook
Share On Twitter
Share On Google Plus

01030 Київ, Україна
Вул.. Володимирська 42, оф.21
т./факс +38 (044)2386843, 2308376
office.europewb@gmail.com

Сайт створено в рамках Ініціативи з розвитку аналітичних центрів, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні (SIDA). Відповідальність за зміст сайту несе ГО «Європа без бар’єрів».

(С) 2016-2017 ГО «Європа без бар’єрів». Усі права захищено
Flag Counter
Показати
Сховати