У цьому переконані експерти, які 29 травня на спеціальній прес-конференції “Чому потрібен “закон про паспорти” і хто його гальмує?” дали оцінку процесам врегулювання ідентифікаційних документів громадян в Україні. Зокрема, йшлось про важливість ухвалення законопроекту №10381, його сильні сторони, можливі недоліки та ризики впровадження.
Мар’яна Кузьо, керівник проектів громадської ініціативи «Європа без бар’єрів», у своєму вступному слові зауважила, що відповідно до оцінки виконання Україною першої (законодавчої) фази Плану дій з візової лібералізації, представленої Єврокомісією у лютому 2012 року, а також результатів громадського моніторингу, здійсненого експертами громадської ініціативи "Європа без Бар’єрів", зафіксовано недоопрацювання в 3-х основних напрямах, один з яких в рамках першої фази передбачає необхідність прийняття закону про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України.
Саме цей напрямок, як відзначила експерт, становить на сьогодні серйозну перепону для переходу України до другої (імплементаційної) фази виконання ПДВЛ. Вона також наголосила, що на сьогодні "практично всі країни Східного партнерства прийняли відповідне законодавство".
Більш того, нещодавно уряд Республіки Молдова прийняв остаточну версію проекту "Закону про рівність шансів", завдяки чому було завершено виконання першого етапу з лібералізації візового режиму з ЄС. Як підкреслила М. Кузьо, прийняття цього закону має "давню та заплутану історію". Так, у Верховній Раді було зареєстровано 3 законопроекти, проте лише проект закону "Про документи, що посвідчують особу…"(№10381) було включено до порядку денного 15 травня 2012 року. Проте вже 22 травня на прохання керівництва фракції Партії Регіонів його розгляд "було відкладено на невизначений час". Таким чином, зауважила експерт, виконання Україною першої фази ПДВЛ вкотре уповільнюється.
Олександр Сушко, науковий директор Інститут Євро-Атлантичного співробітництва, в свою чергу, відзначив, що дана тема включає багато складових, які є не дуже помітними, проте дуже добре характеризують політичні процеси в Україні, а також стан механізмів ухвалення рішень. Вона також, на думку експерта, демонструє неспроможність уряду та парламентської більшості прийняти законодавство, яке за своєю суттю є не надто чутливим. Ця ситуація, наголосив О. Сушко, свідчить про те, що оптимістичні заяви влади щодо пріоритетності виконання Плану дій з візової лібералізації є ілюзією.
Довгий час, за його словами, ключовим подразником виступали бізнес-інтереси груп, наближених до влади, що зацікавлені у випуску ідентифікаційних документів. Це, зауважив експерт, було ключовим "каменем спотикання" до минулого року, коли одна частина влади хотіла прийняти закон, який би передбачав випуск максимальної кількості нових ідентифікаційних документів, а інша, навпаки, намагалася прийняти таке законодавство, яке б "не задовольняло апетити виробників ідентифікаційних документів". Ця боротьба, як відзначив О. Сушко, минулого року призвела до повного колапсу даного законодавчого процесу. На початку цього року ситуація почала повторюватися, коли було внесено 2 альтернативні законопроекти, і врешті-решт вдалося вийти на мінімально амбітний для виробників документів законопроект, відповідно до якого біометризація стосуватиметься лише документів для виїзду за кордон. Однак це не зняло всіх проблем, і певні політичні торги продовжуються, зауважив експерт. Це, на його думку, створює загрозу того, що законопроект не буде прийнято до осені, внаслідок чого уряд не зможе прозвітувати про виконання першої фази. Це надзвичайно важливо, адже зрозуміло, що восени під час виборчої кампанії буде дуже важко щось проштовхнути. Тому, за словами наукового директора Інститут Євро-Атлантичного співробітництва, якщо Україна хоче до кінця року перейти до виконання другої фази Плану дій, вкрай важливо прийняти цей законопроект. Водночас, загроза неприйняття даного законопроекту є високою, адже нікому невідомо, якою буде атмосфера в залі Верховної Ради 5 червня. У такому випадку, наголосив О. Сушко, буде невиконана настанова Президента про виконання ПДВЛ, а також обмануті суспільні очікування. Окрім того, експерт відзначив, що у відносинах України з ЄС залишилося дуже мало живих механізмів, за допомогою яких можна демонструвати прогрес, і лібералізація візового режиму є однією з небагатьох.
Говорячи про зміст законопроекту, то він, безумовно, має певні недоліки, проте між 1-м та 2-м читання можна буде внести певні зміни та покращення. Загалом же він вважається кращим за своїх "попередників". О. Сушко наголосив на необхідності модернізації всієї сфери ідентифікаційних документів. На його думку, хоч ця сфера не є такою критичною, проте майже щодня громадяни стикаються в той чи інший спосіб з явищем ідентифікаційних документів та їхнім використанням.
За словами ж Віктора Тимощука, заступника голови правління Центру політико-правових реформ, законопроект не вирішує проблем, які міг би вирішити. Так, однією з найбільших проблем, на його думку, є те, що, згідно з законопроектом, у посвідченні громадянина України не міститимуться відомості про місце проживання особи.
Це може призвести до необхідності оформлення інших довідок, витрачання робочого часу громадян та коштів. Окрім того, не розписано процедури оформлення та чіткого переліку необхідних для цього документів. Окрім того, не відповідають кращим практикам і терміни видачі посвідчення – 30 днів. За словами експерта, європейський досвід демонструє, що 2-х тижнів цілком достатньо. Також, як зауважив В. Тимощук, законопроект жодним чином не врегульовує питання плати за ці документи. Як зауважив заступник голови правління Центру політико-правових реформ, Україна, мабуть, остання країна в Європі, де видача паспортів і реєстрація місця проживання здійснюється системою, яку умовно можна назвати "міліція". Адже у інших європейських країнах це все є функцією органів місцевого самоврядування. Експерт також нагадав, що нещодавно було ухвалено закон "Про внесення змін до деяких законів України щодо реєстрації місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні", що вносить певні новації, що "зачіпають усіх". Так, зокрема, тепер громадяни при реєстрації повинні надавати документи, що підтверджують їхнє право на проживання в житлі. Таким чином, за словами В. Тимощука, порушуються усі права громадян – виборчі, медичні, підприємницькі тощо. Окрім того, створюється велика база даних реєстрації місця проживання, до якої передаються списки Державного реєстру виборців та Державної податкової служби.
Джерело: Європейський простр/ Надя Кайданович
