26 грудня 2012 року у приміщенні інформаційного агентства «УКРІНФОРМ» ГІ “Європа без Барєрів” провела прес-конференцію : Як зменшити шкоду від закону «Про демографічний реєстр»? Група незалежних експертів виступила з ініціативою внесення змін і доповнень до даного закону з метою усунення виявлених правозахисниками недоліків.
6 грудня набув чинності Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Незважаючи на те, що даний закон дав «зелене світло» початку виробництва біометричних паспортів для виїзду за кордон (що є потрібним з огляду на перспективу безвізового режим у з ЄС), загальна оцінка даного нормативно-правового акту в суспільстві є переважно негативною. Занадто велику кількість міжнародних стандартів у галузі прав людини та захисту персональних даних порушує даний закон.
Виходячи з того, що застосований механізм президентського вето не усунув усіх недоліків закону, і наразі він вже є діючим нормативно-правовим актом, група незалежних експертів, об’єднаних Громадською ініціативою «Європа без бар’єрів» виступає з ініціативою внесення змін і доповнень до даного закону.
Впевнені, що без внесення таких змін закон не буде «зарахований» як крок уперед до стандартів Європейського союзу. Таким чином не буде досягнута та єдино позитивна мета, потребою досягнення якої ініціатори обґрунтовували появу даного законопроекту. Ніякої іншої позитивної мети цей закон взагалі не містить і не досягає.
Отже, пропонується змінити і доповнити наступні положення Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус»:
• У Статті 2 має бути суттєво скориговане тлумачення понять 1) розпорядник Реєстру та 2) уповноважений орган, оскільки в діючій редакції закону обидва суб’єкти є органами «з питань реалізації державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів», що спричинятиме плутанину з ідентифікацією вказаних органів (МВС та/чи Державна міграційна служба) та надає низку невиправданих повноважень неназваному органу;
• Стаття 4 має містити обґрунтування зрозумілої і прозорої мети створення ЄДДР, оскільки Частина третя статті 6 Закону України “Про захист персональних даних” передбачає необхідність чіткого визначення мети обробки тієї суми персональних даних, що передбачається збирати/зберігати у відповідній базі даних.
• Зі Сатті 4 також має бути вилучений Пункт 2. Визначені цим Законом уповноважені суб’єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі – ВІС), оскільки відомчі інформаційні системи мають бути автономними, і не повинні інтегруватися в ЄДДР, оскільки даний Реєстр знаходитиметься в розпорядженні у одного неназваного в законі правоохоронного органу (де-факто МВС). Зосередження всіх даних про особу в руках одного ЦОВВ (розпорядника Реєстру) суперечить Конвенції про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою персональних даних, Директиви ЄС 95/46, Закону України “Про захист персональних даних”, та Частині третій статті 6 Закону України “Про захист персональних даних”, згідно якої «склад та зміст персональних даних мають бути відповідними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки».
• Стаття 7 має передбачати цілком вичерпний перелік даних, що містяться в ЄДДР. Пункт 13 Статті 7 має бути повністю вилучений, оскільки він передбачає внесення до ЄДДР потенційно невичерпного переліку інформації із відомчих інформаційних систем (ВІС). Саме цей пункт є ключовим, що невиправдано перетворює ЄДДР у мега-базу даних, що невиправдано об’єднує в собі всі бази даних, розпорядниками яких є різні державні відомства.
• Пункт 12 Статті 7 має бути суттєво скорочений, і обмежений інформацією про місце реєстрації особи (місце проживання). Зокрема, неприйнятним є передбачене даним пунктом збереження в ЄДДР інформації щодо приватизаційних паперів, та інших потенційно невичерпних даних про майнові права особи – оскільки така інформація суттєво виходить за межі «демографічних» даних, заради збереження яких створюється Реєстр.
• Зі Статті 8 має бути вилучено згадку про ВІС, оскільки інформація відомчих інформаційних систем не має включатися до ЄДДР (див вище пропоновані зміни до Пункту 13 статті 7)
• Пункт 7 Статті 21 має бути доповнений підпунктом «15) місце реєстрації особи». Відсутність даної інформації в основному ідентифікаційному документі особи змушуватиме громадян регулярно звертатися до органів, що реєструють місце проживання, за відповідною довідкою, що створюватиме суттєві незручності у порівнянні з нині діючими документами, що містять інформацію про реєстрацію місця проживання.
• Стаття 29. Посвідчення водія має бути вилучена повністю, оскільки відсутнє обґрунтування внесення даного документу до ЄДДР. Посвідчення водія має особливу природу (підтвердження специфічних навичок особи) і не має вноситися до ЄДДР так само, як до реєстру не вносяться документи, що посвідчують сертифікацію інших специфічних навичок особи. Необґрунтованою є вимога також вимога обов’язкового запровадження електронного чіпу до даного документу.
• Стаття 35. Картка мігранта має бути вилучена повністю, оскільки правовий статус «мігранта» не передбачений українським законодавством, отже не існує правових підстав для визначення категорії осіб, яким має видаватися даний документ.
• Перехідні положення закону мають передбачати перехідні періоди заради створення комфортних умов для громадян в процесі переходу на новий тип документів враховуючи прогнозований ажіотажний попит. Зокрема, має бути встановлений значний (мінімум два роки) перехідний період для отримання паспорту громадян України неповнолітніми особами (до 16 років), які раніше не потребували даного типу документів.
Вказані рекомендації є мінімальним набором необхідних змін, без яких Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» не буде визнаний відповідним європейським стандартам у галузі захисту персональних даних, а отже не досягатиме мети, яку офіційно задекларували ініціатори закону, а саме: виконання критеріїв безвізового режиму у відносинах з Європейським Союзом.
При підготовці даних рекомендацій використано експертні оцінки Центру політико-правових реформ, Української гельсінської спілки з прав людини, Експертної ради з питань свободи інформації та захисту приватності при Представникові Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
