Чим все скінчиться цього разу? Взаємодія Росії з Україною в останні тижні нагадує ефектний російський бліцкриг з сумними для незалежності України результатами.
Володимир Єрмоленко | EUobserver.com
Захід спостерігає за цим украй байдуже. Деякі держави Євросоюзу вбачають в Україні лише буфер між собою та Росією, проте такі плани в історії ще ні разу не мали успіху і призводили до підкорення України Росією – аналізує Володимир Єрмоленко в онлайн-виданні EUobserver.
Перші два місяці при владі нового президента України Віктора Януковича виглядають наче найгірший можливий післявиборчий сценарій для країни.
Новий президент подовжив перебування російського Чорноморського флоту в Криму до 2042-го, що перекреслює всі шанси на приєднання до НАТО в наступні 30 років і до того ж на десятиліття ставить під сумнів перспективу членства країни в ЄС.
Він, схоже, не проти, щоб високорозвинені авіабудівну та атомну галузі України поглинули російські компанії, та готовий “розглянути” пропозицію Кремля про злиття (тобто поглинання) українського ключового стратегічного підприємства, державного нафтогазового монополіста “Нафтогаз” і російського “Газпрому”.
На додачу до цього всього, він виступив у Раді Європи з запереченням того, що великий голод 1932-1933 років, спричинений Сталіним і який забрав до 7 мільйонів українських життів, треба називати “геноцидом”. Кажуть, що пан Янукович може визнати незалежність підтримуваних у Росії повстанських регіонів Грузії, Південної Осетії та Абхазії.
ЄС спостерігає за розвитком цих подій байдуже. Лідери ЄС привітали в лютому пана Януковича з перемогою ще до оголошення офіційних результатів (схожа підтримка від Владіміра Путіна з Росії допомогла спровокувати в 2004-му народне хвилювання, що призвело до Помаранчевої революції). Члени Європарламенту, побувавши в Києві у березні, безмовно прийняли легітимність парламентської коаліції, яка найімовірніше схилятиметься перед усіма рішеннями пана Януковича, попри те що її формування суперечило Конституції України.
Угоду про флот і газ від 21 квітня, за якою Росія дає Києву величезну знижку на газ в обмін на пролонгацію здачі Криму в оренду, в Брюсселі назвали “суверенним правом” України. Подібною минулого тижня була реакція Європейської Комісії на пропозицію пана Путіна щодо “Газпрому” й “Нафтогазу”.
Якщо флотсько-газовий пакт формально не є предметом турбот ЄС (адже Союз не є безпековою організацією), то пропозиція про злиття газових компаній плює на домовленість ЄС із Україною від березня 2009 року про демонополізацію її газового ринку.
Активна взаємодія Росії з Україною в останні кілька тижнів є чистісіньким бліцкригом з ефектними результатами, сумними як для незалежності країни, так і для перспектив її євроінтеграції. Це різкий контраст до прогресу України вбік Європи, що відбувався попередні п’ять років у темпі слимака й не показав справжніх проривів, хіба що крім договору про полегшення візових норм, хоча безвізовий режим усе одно лишається далекою перспективою.
На відміну від колишнього прозахідного керівництва України прагматична адміністрація Януковича має альтернативу в інтеграції на схід від країни. У зв’язку з цим угода про асоціацію між ЄС та Україною та пов’язана з нею угода про зону вільної торгівлі не стоять на цьогорічному порядку денному; їх можуть узагалі ніколи не підписати, оскільки внутрішня дискусія рухається геть від ЄС.
А це віщує погані новини для обох сторін. Україні прийняття норм ЄС загалом обернеться кращими умовами життя для пересічних громадян. Для Євросоюзу смерть угоди про асоціацію з Україною означатиме смерть “Східного партнерства”.
Угоди про асоціацію є наріжним каменем політики партнерства. Та якщо найбільший східний партнер Україна заморозить ці переговори, а другий найбільший, Білорусь, і далі гратиме в кота й мишу з ЄС, то хто залишиться? З-поміж чотирьох решти країн у кошику партнерства – Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан – три скуті замороженими або активними сепаратистськими конфліктами, до яких прикладена рука Москви.
“Східне партнерство” офіційно покликане сприяти проведенню реформ у сусідніх з ЄС країнах. Але деякі держави ЄС, не відпускаючи старих страхів щодо безпеки, завжди вважали проект нагодою створити “буфер” між собою та Росією.
Цей підхід не приносив нічого доброго Заходові в минулому. Наполеон Бонапарте хотів створити групу буферних країн на схід від Польщі, включно з Наполеонідою на сході України. З тих самих причин Німеччина у попередньому столітті намагалася убезпечити владу гетьмана Скоропадського. Усе це скінчалося новим підкоренням України Росії. По суті нинішній 19-річний період незалежності України є найдовшим в її історії.
Зважаючи на російський бліцкриг, концепція колишнього українського президента Леоніда Кучми під назвою “багатовекторна політика” – згідно з якою Україна має балансувати між Росією та ЄС – можливо, найоптимістичніший сценарій. Але багато хто прогнозує, що роль ЄС, або ширше Заходу, в майбутньому України постійно слабшатиме. Якщо Росія подужає поглинути Україну, як хоче “Газпром” учинити з “Нафтогазом”, екс-комуністичний східний фланг ЄС стане значно менш безпечним.
Володимир Єрмоленко є аналітиком київської НУО “Інтерньюз-Україна”.
Оригiнал матерiалу:
http://euobserver.com/7/30016
