Дослідження, покладене в основу цього звіту, було проведено наприкінці 2005-го року в консульствах декількох країн-членів Європейського Союзу в Києві, Кишиневі, Мінську та Москві. Досліджувалися візові системи Бельгії, Фінляндії, Франції, Литви, Німеччини, Польщі, Чеської Республіки та Великої Британії. В рамках проекту проведено інтерв’ю з 961 особою, що подавали документи на візу. Показник відповідей на питання склав 85%.
Додатково було проведено поглиблені інтерв’ю з особами, яким було від¬мовлено в наданні візи та співробітниками консульств. Цей аналітичний звіт є складовою частиною реалізації програми Фундації Стефана Баторія «Дружній кордон ЄС». Дослідження проведене лабораторією Collegium Civitas та чотирма неурядовими організаціями з Східної Європи: біло¬руським Центром суспільних інновацій, молдавським Інститутом громадської політики, російським Московським бюро захисту прав людини та українським Центром миру, конверсії та зовнішньої політики України. В реалізації проекту брали участь також експерти з країн ЄС та Гельсінської Фундації прав людини.
Читати на Slideshare
Програма «Дружній кордон ЄС» була започаткована в 2002 році. З того часу в його рамках було здійснено моніторинг видачі польських віз (Моніторинг польської візової політики – аналітичний звіт, Фундація ім. Стефана Баторія,Варшава 2004); досліджувалася також специфіка трактування прикордонними службами іноземців, які перетинають східний кордон Польщі (Моніторинг схід¬них кордонів Польщі. Фундація ім. Стефана Баторія, Варшава 2003).
Мета проекту «Дружній кордон ЄС» полягає в:
Підвищенні стандартів обслуговування іноземців на внутрішньому кордоні ЄС, удосконаленні функціонування візової системи Європейського Союзу та спрямування громадської думки щодо необхідності запровадження рішень прикордонних питань у позитивне річище, що сприятиме розвиткові добро¬сусідської співпраці та міжлюдських контактів.
Дослідження, покладені в основу цього аналітичного звіту, виявили, з одного боку, велику різницю в візовій політиці, яку здійснюють окремі держави Шен¬генської зони, а з іншого – деяку схожість між практикою діяльності консульств держав Шенгенської зони та держав ЄС, які ще не приєдналися до неї.
Це породжує питання: чи Польща зможе скористатися з певних практик країн ЄС та зберегти (після приєднання до Шенгенської зони) досить ліберальну систему надання віз? В якому напрямку повинні бути спрямовані зміни у візовій політиці, щоб зовнішній кордон Європейського Союзу не перетворився на нову «залізну завісу»? Чи внутрішньоєвропейські дискусії щодо лібералізації візової політики призведуть до суттєвих змін в процедурі отримання віз громадянами країн, розташованих за східним кордоном ЄС?
Сподіваємося, що спостереження, зібрані під час наших досліджень та представлені в цьому аналітичному звіті, призведуть до змін візової політики країн Європейського Союзу.
Фундація ім. Стефана Баторія
