Питання отримання шенгенської візи та перетину кордону з дитиною стає особливо актуальним під час сезону відпусток, коли мобільність громадян України, у тому числі неповнолітніх, значно підвищується.[do action=”anounce”/]
На превеликий жаль, незважаючи на загальну доступність інформації про порядок перетину Державного кордону України неповнолітніми громадянами, багато хто з українців, плануючи подорож, не звертає належної уваги на особливий режим перетину кордону дітьми. Відтак на кордоні трапляються конфліктні ситуації, квитки «горять», тури зриваються… Хоча завчасне здійснення досить простих у більшості випадків дій унеможливить такі ситуації.
ГО «Європа без бар’єрів» у співпраці з колективом професійного туристичного журналу «Український туризм», зокрема, її головного редактора Юрія Самойлова, пропонуємо вам поради, як діяти в тій чи іншій ситуації.
Законодавчі підстави для виїзду дітей за межі України
Отже, розпочнемо із законодавчої бази.
Конституція України (ст. 33) гарантує її громадянам, а також усім, хто знаходиться на території нашої держави на законних підставах, «право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом». Таким чином, якщо чинне законодавство не обмежує громадянина України, у тому числі й неповнолітнього, у його можливостях мандрувати, ніхто не має права заборонити йому чи їй залишити Україну та прямувати до місця призначення.
Однак чинне законодавство установлює для своїх неповнолітніх громадян певні обмеження. А точніше, запроваджує умови, за яких такий громадянин може перетнути Держкордон. Так, п.2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» установлює, що громадянин, вік якого не сягнув 18-ти років, може перетнути Держкордон або за спеціальним документом, який носить назву «Проїзний документ дитини», або якщо він вписаний у паспорт одного з батьків для виїзду за кордон. Зауважимо, що виїзд дитини за внутрішнім паспортом громадянина України, куди вписані відомості про дитину, не допускається.
Підзаконний акт, а саме – Правила перетину державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.95 № 57 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010р. № 724) установлюють, що неповнолітні громадяни можуть перетинати Держкордон або в супроводі обох батьків (або осіб, які їх замінюють), або в супроводі одного з батьків, при цьому офіцеру Держприкордонслужби необхідно надати нотаріально засвідчену згоду другого батька на виїзд дитини за кордон. Нарешті, для дитини існують можливості мандрувати і самій, проте в цьому випадку вона має надати офіцерові Держприкордонслужби нотаріально завірену згоду ОБОХ батьків (чи осіб, що їх заміняють – далі, задля короткості, ми цю фразу опускатимемо, але постійно матимемо на увазі) на перетин кордону.
Із цього правила існують винятки, які ми розглянемо трохи пізніше.
Нарешті, дитина може виїхати за кордон у супроводі одного з батьків без надання нотаріальної згоди другого, і навіть сама, тобто без супроводу батьків. Проте в цьому випадку в пункті пропуску через Держкордон України повинні бути присутні обоє батьків: якщо виїжджає один з них, то другий має підтвердити офіцеру Держприкордонслужби свою згоду на виїзд дитини. Якщо ж дитина мандрує сама, то таку згоду особисто підтверджують обоє батьків.
Варто зазначити, що такий спосіб, попри його очевидність та легкість, не завжди є дієвим: скажімо, в повітряних пунктах пропуску, тобто в аеропортах, батька, який не є пасажиром, до офіцера ДПС України можуть і не допустити.
Варто зробити!
В будь-якому разі, якщо планується супроводження дитини до «прикордонника», варто поцікавитися режимом роботи та допуску сторонніх осіб у той пункт пропуску, через який буде виїжджати дитина. Зробити це можна, наприклад, на сайті Держприкордонслужби http://dpsu.gov.ua або ж за телефонами, наведеними на тому ж таки сайті ДПСУ.
Якщо дитина відправляється у тур від туристичної компанії
Якщо дитина з батьками, одним з батьків, або й узагалі без супроводу, відправляється за туристичною путівкою, в більшості випадків батьки матимуть значно менше клопоту з вивезенням дитини за кордон, ніж при самостійному оформленні такої поїздки. Це відбудеться вже хоча б тому, що абсолютна більшість компаній, які працюють на ринку туристичних послуг, є професіоналами, що добре розуміються на таких справах. Отже, скоріш за все, як тільки менеджер туристичної агенції зрозуміє, що людина, яка купує тур, має на меті відправитися у подорож з дитиною, він (а скоріше, вона: адже туризм – це переважно жіноча галузь) одразу ж почне з’ясовувати, яким чином має здійснюватися перетин дитиною кордону, та надасть консультацію щодо різних його можливостей.
Варто замислитись!
А якщо менеджер не зверне увагу на наявність дитини – тоді вже варто замислитися, чи варто мати справу з таким агентом. Або, принаймні, поставити питання, й реагувати відповідно до отриманої відповіді.
Он-лайн-тури: переваги та недоліки
Зауважимо, однак, що сьогодні все більше громадян України купують тури он-лайн, тобто в Інтернеті. Якщо тур придбано на сайті туристичної агенції, для подібних випадків передбачається можливість консультації з менеджером – як он-лайн, як за телефоном, так і «наживу», тобто в офісі. Проте якщо мандрівник самостійно бронює квитки на транспорт, проживання в готелі та всі інші необхідні туристичні послуги, в такому разі на нього покладається повна відповідальність за своєчасне отримання інформації та здійснення дій для безперешкодного перетину кордонів України.
Зауважимо, що такі популярні ресурси для бронювання подорожей, як booking.com, hotels.com, expedia.com та багато інших, не є в традиційному сенсі туристичними агенціями. Бронюючи послуги через ці ресурси, мандрівники бронюють лише той контент, який замовили – без можливості додаткових консультацій та підтримки, як це здійснюють традиційні туристичні агенції. Отже, при бронюванні послуг на таких ресурсах варто заздалегідь потурбуватися про можливість перетину кордону дитиною.
Якщо поїздка бронюється самостійно
В цьому випадку ще під час планування мандрівки варто проконсультуватися у відповідних органах щодо режиму перетину кордону дитиною. Оскільки пропуск громадян через кордон здійснюють офіцери Держприкордонслужби, найперше варто відвідати сайт http://dpsu.gov.ua. Зазвичай інформації, викладеної на цьому ресурсі, цілком вистачає, щоб ухвалити те чи інше рішення щодо документального (чи фізичного) супроводження дитини під час поїздки. Проте якщо щось незрозуміло, варто не соромитися й звернутися, наприклад, на гарячу лінію Держприкордонслужби – там, принаймні, майбутнього мандрівника спрямують до необхідного підрозділу. В деяких випадках необхідним може бути звернення до підрозділів Державної міграційної служби (з 1 січня 2013 року саме ця організація видає громадянам України паспорти, у тому числі й для виїзду за кордон) або органів Міністерства юстиції (наприклад, у випадку, коли якісь із документів потребують завірення штампом апостилю).
Як отримати візу для дитини
Більшість популярних туристичних напрямків для громадян України є візовими, відтак кожний громадянин, що має намір в’їхати на територію іноземної держави чи об’єднання держав (наприклад, до Шенгенської зони), має звернутися до відповідного іноземного дипломатичного представництва (консульства) для оформлення в’їзної візи.
У більшості випадків це також стосується й неповнолітніх громадян (винятки із цього правила існують, проте вони є надзвичайно рідкісними). Дитина може отримати візу або в свій власний «дитячий паспорт» (офіційно він називається Проїзний документ дитини), або ж у паспорт одного з батьків, з яким мандрує дитина. Якщо неповнолітній громадянин в’їжджає до іноземної країни з кимось із інших родичів, відмінних від батьків, або зі спеціально уповноваженою особою (наприклад, керівником туристичної групи), в такому випадку віза ставиться лише в «дитячий паспорт». У «дорослий» паспорт, до якого відомості про дитину не вписано, «дитячу» візу не може бути поставлено у принципі!
Вимоги щодо виїзду дітей за кордон
Більшість іноземних консульств висловлює такі ж самі вимоги щодо виїзду дітей за кордон, як і Держприкордонслужба України. Тобто дитина повинна мати чинний проїзний документ, або ж відомості про неї мають бути вписані у паспорт одного з її батьків (чи обох). У випадку ж, якщо дитина мандрує з одним із батьків, або ж без них, має надаватися нотаріально завірена згода того з батьків, хто залишається в Україні (або ж обох) на в’їзд дитини до країни призначення. Як правило, в таких документах, що містять згоду, нотаріуси вказують країну призначення та конкретний термін перебування дитини, а також дані особи, яка супроводжує неповнолітнього громадянина та несе за нього відповідальність за межами України.
Винятки
Проте із описаного правила існують і винятки. Наприклад, консульство Італії навіть при слідуванні дитини з обома батьками для оформлення шенгенської візи вимагає нотаріально завірену згоду обох батьків на вивіз дитини, та ще й завірену штампом апостилю (ось коли необхідно звертатися до органів Мін’юсту!). Так само й у випадку слідування дитини з одним з батьків: завірений апостилем штамп нотаріуса має стояти на документі, що підтверджує згоду ОБОХ батьків на вивіз дитини.
Подібні вимоги виставляє й консульство Іспанії, проте воно не вимагає апостилювання нотаріально завіреної згоди на вивіз дитини з території України. Узагалі ж, плануючи подорож до тієї чи іншої країни, незалежно від того, чи туристи планують її самі, а чи за допомогою туристичної компанії, в будь-якому разі варто поцікавитися процедурою оформлення віз у консульстві країни, до якої планується подорож.
Туроператори та турагенства: в чому різниця?
Як правило, клієнти туристичних компаній купують тури в агентів – це різновид таких туристичних компаній, які спеціалізуються на продажі турів багатьох туроператорів. Відповідно, туроператор – це компанія, яка тур складає, тобто укладає угоди з готелями, авіалініями, автобусними чи таксомоторними компаніями для здійснення трансферу, тобто перевезення туристів з аеропорту до готелю та назад, екскурсійними бюро і т.д. Трапляється й таке, що туроператори самі реалізують свої тури кінцевим споживачам, тобто туристам. Але переважна більшість туроператорів на роздрібний продаж свого продукту (тобто турів) не відволікається, реалізуючи тури через туристичних агентів. А ті, відповідно, продають тури одразу багатьох туроператорів, отримуючи за це від них комісійні.
Отже, у випадку, коли туристи купує тур в агента, не зайвим буде поцікавитися, чий він купує тур, тобто якого туроператора. А ще: чи має туроператор, чий тур продає агент, акредитацію в посольстві тієї держави, куди відправляється турист? Тим більше, якщо поїздка планується з дітьми… Мабуть, зайве казати: якщо агент ухиляється від відповідей на такі питання – краще пошукати іншого агента. Якщо ж туроператор, тур якого має намір придбати турист, не має акредитації в посольстві тієї держави, куди планується виїзд – це ще один привід замислитися. Чи варто купувати такий тур. Ми далекі від твердження, що усі, хто не акредитований у посольстві, однако продає тури, є шахраями – переважна більшість туроператорів ведуть чесний бізнес. Проте у випадку відсутності акредитації туроператор просто передає пакет документів до свого колеги, який має акредитацію. Що, у свою чергу. збільшує як терміни проходження документів, так і вартість туру (адже посередник за спасибі не працює).
Будьте уважні!
Зауважимо також, що останнім часом усе більше іноземних консульств між собою та заявниками залучають так званих «провайдерів інформаційних послуг», тобто візові центри. В цьому випадку треба чітко усвідомлювати, що візові центри усього лише є комерційними структурами, які за додаткову плату здійнюють для консульств певні функції. Жодний співробітник візового центру не має впливу на рішення консула про надання чи ненадання візи.
Утім, на практиці трапляється, що співробітники цих компаній намагаються схилити заявників до тих чи інших рішень. В цьому випадку необхідно пам’ятати про свої права та наполягати на них. Наприклад, якщо співробітник візового центру вимагає надати якісь додаткові документи, не позначені у переліку на сайті консульства, заявник може їх надати, а може й відмовитись, наполігши на своєму за допомогою роздругованої з сайту консульства інформації, або витримок з текстів міжнародних угод. Як правило, до вивозу дітей це напряму не стосується, проте про таке все одно варто пам’ятати, та за необхідності захищати свої права різними способами, наприклад, домагаючись зустрічі з консулом. Або письмового обґрунтування тієї чи іншої вимоги співробітника візового центру.
Мандрівка до безвізової країни
Варто одразу зазначити, що «безвізові країни» – термін, який може ввести мандрівника в оману. Річ у тім, що не всі держави, візи яких громадянам України не потрібно оформлювати в консульствах, уклали з Україною Угоду про безвізовий в’їзд громадян.
Таких, тобто справді «безвізових» для наших громадян держав, у світі не так вже й багато – станом на початок 2013 року їх нараховувалось 37. У першу чергу, це держави СНД, а з популярних туристичних напрямків – Туреччина (із серпня 2012), Ізраїль (з лютого 2011), Туніс та Чорногорія.
Важливі деталі, що стають перевагами
Деякі держави дозволяють українцям безвізовий в’їзд на обмежену територію або за певних умов. Так, вирушаючи до Китаю, можна без візи відвідати Пекін (терміном на 3 доби), Гонконг та острів Хайнань, у Єгипті за спеціальним «Синайським штампом» можна відпочити на курортах західного узбережжя Ейлатської затоки (Таба та Шарм еш Шейх), а Сингапур дозволяє нашим співвітчизникам безвізовий транзит протягом 96 годин. Так само Румунія дозволяє в’їзд на свою територію тих громадян, які слідують транзитом до Болгарії чи Греції (а відтак мають у паспортах відповідні візи). При цьому дозволений термін перебування на території країни – 120 годин в кожну сторону, проте виїзд має бути здійснено до країни призначення (або в її напрямку). Зауважимо, що потрапити без візи через Румунію до Туреччини чи Сербії не вдасться: немає віз – немає й підтвердження наміру транзиту.
Зверніть увагу!
Існують також держави, які дозволяють громадянам України в’їзд на їхню територію за спрощеною схемою оформлення віз, найчастіше – по факту прибуття (коли перед проходженням паспортного контролю за певну суму купується спеціальна марка чи ставиться штамп, що й виконує роль візи) або за заявковим принципом. По факту прибуття візи оформлюються в Єгипті, Йорданії та Таїланді, такий самий режим для громадян України діяв і в Туреччині (а для громадян Білорусі чи, скажімо, Казахстану він діє й досі). Починаючи минулого року, з території Туреччини нашим співвітчизникам можна потрапити без оформлення шенгенської візи на деякі острови, що належать Греції: в такому випадку туристам оформлюється спеціальна національна віза, яка не дає права переміщуватися по території країни. Утім, очікується розповсюдження цієї практики на всю територію Греції.
За принципом попередньої заявки візи оформлюються для поїздки до Об’єднаних Арабських Еміратів, Шрі Ланки (з 1 січня 2012), Мексики та Кіпру. Щоб оформити дозвіл на в’їзд до цих держав, мандрівник мусить на сайті відповідного компетентного органу вказати необхідні дані про подорож, а також про осіб, що в’їжджають до країни. Протягом певного часу заявка обробляється компетентними органами (імміграційними службами), після чого заявникові повідомляється електронною поштою про ухвалене рішення (про дозвіл на в’їзд або про відмову у дозволі). Як правило, режим в’їзду неповнолітніх громадян визначається тими самими іміграційними службами, про що вказується на їхніх сайтах та, відповідно, враховується при обробці заявок.
Важливі деталі
Проте навіть у суто безвізових країнах щодо в’їзду неповнолітніх громадян існують певні нюанси. Так, дитина, якщо відомості про неї внесені до паспорту одного з батьків, без зайвих формальностей може в’їжджати до Ізраїлю. Проте для тієї ж таки дитини, якщо планується її в’їзд до Ізраїлю за окремим дитячим документом, необхідно оформлювати візу в консульстві Ізраїлю в Києві. Для оформлення такої візи, разом з паспортом обох батьків, до консульства необхідно надати, крім інших документів, апостильовану копію свідоцтва про народження дитини, а також апостильований та завірений нотаріусом документ, що засвідчує згоду батьків на вивіз дитини за кордон. Враховуючи те, що ці документи апостилюються різними органами Мін’юсту, значно легше вписати дитину до закордонного паспорту одного з батьків у територіальному підрозділі Державної міграційної служби. Проте у випадку, якщо дитина їде до Ізраїлю не з батьками, або їй вже виповнилося 15 років (після досягнення цього віку відомості про дитину в закордонний паспорт батьків не вписують) доведеться проходити усю цю процедуру – в іншому випадку до Ізраїлю дитину не впустять.
Інші приклади
Інша ситуація в Білорусі: до цієї держави дитина може в’їхати або за дитячим проїзним документом, або за відомостями, вписаними у закордонний паспорт одного з батьків (чи обох). Українські свідоцтва про народження Білорусь, на відміну від сусідньої Росії, не визнає. Автору цих рядків відомий випадок, коли батьки неповнолітньої дитини були змушені з метою поїздки до Білорусі оформлювати для неї дитячий проїзний документ, у той час як самі перетнули кордон за внутрішніми паспортами громадян України.
Узагалі, якщо говорити про внутрішній паспорт, то практика перетину Держкордону за цим документом потроху відходить у минуле. Сьогодні лише 3 держави – Росія, Білорусь та Молдова (причому остання – з серйозними обмеженнями) дозволяє в’їзд громадян України за цим документом. Варто знати, що в’їзд до інших держав СНД, наприклад, до Азербайджану, Казахстану чи Узбекистану, а також до Грузії, яка не є членом СНД, можливий лише за закордонними паспортами. Відомі випадки, коли громадян України, що їхали потягом до Казахстану транзитом через Росію та пред’являли внутрішні паспорти, казахстанські прикордонники не впускали на територію держави.
Якщо зауважити, що Росія проголосила наміри, починаючи з 2015 року, запровадити в’їзд на її територію виключно за закордонними паспортами, а Молдова дозволяє за цими документами в’їзд лише мешканців прикордонної з нею смуги (до якої не входить навіть Одеса), стає зрозумілим, що про використання внутрішнього паспорта для закордонних поїздок невдовзі можна буде забути.
Специфічні ситуації, які виникають при перетині кордону неповнолітніми
Таких ситуацій може виникнути досить багато, й можливості невеликої статті не дозволяють детально ознайомитися з ними усіма. Тим не менше, ми спробуємо в цьому розділі окреслити ті з них, які трапляються найчастіше.
Припустимо, за кордон з дитиною відправляється одинока мати, а запис даних про батька до метрики дитини було зроблено зі слів матері (щоб не стояв «прочерк»). В такому випадку органи РАГСу видають спеціальну довідку про юридичну відсутність у такої дитини батька, й цю довідку необхідно пред’явити офіцерові ДПС України.
Якщо ж кордон з дитиною перетинає вдівець або удова, а другий батько, відповідно, помер, офіцерові ДПС необхідно пред’явити оригінал свідоцтва про смерть одного з батьків (або його нотаріально завірену копію). Якщо один з батьків зник безвісти, проте органи РАГСу не реєструють його (її) смерть, необхідно звертатися до суду з позовом про визнання цієї людини зниклим безвісти (або мертвим – це дві різні юридичні процедури). У випадку позитивного рішення суду його треба пред’явити офіцерові ДПС, після чого дитину буде безперешкодно пропущено через кордон.
