Вільне пересування людей є природнім правом, істинною цінністю сучасної Європи. Сьогодні неможливо уявити політичні, економічні та гуманітарні наслідки обмеження свободи пересування для Європи. Тим не менше, як і кожна свобода, вільне пересування людей включає не тільки позитивні, але і негативні аспекти, які часто пов’язують із міграцією як «супутньою хворобою».
Аманда Пол | Центр європейської політики (Брюссель)
Хоча в більшості випадків справжні причини супровідних проблем безпосередньо не пов’язані із безвізовим режимом, все ж лібералізація візових вимог є досить непопулярною темою в більшості держав-членів ЄС. Зростання нелегальної міграції, організованої злочинності та інших негативних явищ викликане такими проблемами як непрофесійне управління, неспроможність урядів керувати ефективно, економічний занепад, глобалізація кримінальних зв’язків, тощо. Не секрет, що особи, залучені до організованої злочинності, з легкістю оминають візові перешкоди, а нелегальні мігранти просто ігнорують візові вимоги. Але, незважаючи на це, ксенофобські настрої, що існують серед частини населення та радикальних політичних сил, не зменшуються.
Сприйняття часто хибує, бракує знань про справжній взаємозв’язок між скасуванням візового режиму та нелегальною міграцією. Скасування візового режиму насправді матиме мінімальний вплив на явища, що можуть викликати занепокоєння громадян. Проте, негативне сприйняття зростає не тільки серед окремих груп. Саме тому для спільних європейських цінностей та об’єднання Європи, для покращення політичної та безпекової співпраці на континенті, економічного зростання та міжлюдських контактів надзвичайно важливо чітко розуміти та підтримувати прогрес на шляху до вільного пересування людей. Також потрібно розуміти, що існує величезна різниця між безвізовим режимом для здійснення короткострокових подорожей та повноцінним вільним пересуванням людей, включаючи рух робочої сили. Якщо останнє вимагатиме справжньої підготовки, а його ефект буде очевидним та значним вже у короткостроковій перспективі для окремих груп в ЄС, перше питання є більш символічним жестом без серйозних наслідків для ринку робочої сили ЄС.
Саме тому робота над зростанням підтримки скасування візового режиму всередині ЄС є важливим і водночас складним завданням. Метою даного матеріалу є визначення інституцій, що приймають рішення з даного питання, виявлення потенціалу підтримки, з’ясування питань, що викликають занепокоєння, проблем, які потрібно вирішити, та конкретних дій для досягнення цієї мети.
Гравці та органи, що приймають рішення
В інституціях ЄС, в державах-членах ЄС та на різних рівнях залучено багато гравців, що беруть участь у процесі прийняття рішень. Перш, ніж аналізувати, хто впливає на візову політику ЄС, та характер їх зацікавлень, ми повинні чітко визначити розподіл повноважень у візовій політиці ЄС. Очевидно, аналізуючи візову політику ЄС, ми маємо на увазі Шенгенську зону.
Відповідно до Договору про функціонування Європейського Союзу спільні повноваження ЄС та держав-членів стосуються співпраці у сфері свободи, безпеки та правосуддя. Шенгенський доробок (Schengen acqius) є частиною законодавства ЄС, що розподілений між першим «стовпом» ЄС, до якого відноситься контроль кордонів та візова політика, та третім, які разом підлягають ретельному нагляду з боку Європейської Комісії та (з особливими умовами) Європейського Суду, а також із залученням Європейського Парламенту. Європейська Комісія володіє ексклюзивним правом ініціативи у сфері контролю зовнішніх кордонів та візової політики для короткотривалого перебування та безперешкодного пересування в межах Шенгенської зони. Це означає, що Комісія повинна вносити пропозиції щодо політики, а Рада та Європейський Парламент повинні проголосувати за те, щоб ці пропозиції стали законом. Держави-члени ЄС відповідальні за їх втілення.
Візова політика належить до найбільш складної частини внутрішньої системи функціонування ЄС, коли остаточному рішенню передує довготривалий процес розгляду та узгодження, а для прийняття таких рішень необхідна повна та безумовна підтримка всіх трьох інституцій ЄС та всіх держав-членів Шенгенської зони (включно із країнами, які не є членами ЄС). Легко помітити, що відповідно до змін, представлених в Маастрихтському та особливо в Амстердамському Договорах, Лісабонський Договір розширив роль Комісії у вирішенні міграційних питань, але в той же час посилив контроль та нагляд у цій сфері, що здійснюють держави-члени ЄС через Раду ЄС та Парламент.
Після того, як Європейська Комісія вносить пропозицію, Рада одноголосно ухвалює Шенгенські норми. Якщо раніше інші інституції ЄС тільки консультувались із Європейським Парламентом, тепер Рада одностайно приймає рішення узаконити Шенгенські норми згідно процедури спільного (з Парламентом) рішення (codecision), що надає Парламенту повноваження, рівні з повноваженнями Ради у цьому питанні.
Роль Європейського Парламенту в даній сфері є відносно новою. На даний час відомо лишень декілька випадків, коли Парламент долучався до вирішення візових питань. Отже, ще потрібно виявити, чи дії та поведінка Парламенту не перетворять прогнозовані схеми на суттєві новації у вирішенні візових питань.
1. Інституції ЄС
Комісія
Комісія загалом позитивно ставиться до введення безвізового режиму для України та країн Східної Європи за умови, що всі необхідні законодавчі зміни будуть ухвалені та реалізовані, а відповідні країни успішно співпрацюватимуть у сферах правосуддя, свободи та безпеки. Чиновники ЄК розглядають скасування візового режиму як логічне продовження неухильного та вигідного процесу глобалізації, а також продовження європейської інтеграції в напрямку Східної Європи. Тільки таким шляхом Комісія матиме змогу виконати свою роль рушійної сили європейської інтеграції – через ініціювання нових етапів інтеграції всередині ЄС, а також інтеграції нових потенційних членів.
Протягом останніх п’яти років Східна Європа та, зокрема, Україна відчули переваги позитивного ставлення Комісії. ЄК завжди виступала за полегшення візового режиму і наразі не заперечує проти інтенсивного та активного прогресу на шляху до безвізового режиму для українців. Це стосується і обох Генеральних Директоратів Комісії, залучених до процесу прийняття рішень – ГД із зовнішніх питань та ГД з питань правосуддя, свободи та безпеки, хоча кожен з них керується власним порядком денним стосунків з Україною, особливо з візових питань.
Для ГД із зовнішніх питань (DG Relex) надання безвізового режиму є чимось на зразок давнього боргу перед Україною, яка в односторонньому порядку ввела безвізовий режим для громадян ЄС у 2005 році та поширила його дію у 2007 році на нових членів ЄС – Румунії та Болгарії – під тиском з боку Комісії.
DG Relex може вважатись однією із основних рушійних сил, що заохочує обох партнерів – Україну до втілення реформ, а держав-членів ЄС до швидшого прийняття рішень про надання безвізового режиму.
ГД з питань правосуддя, свободи та безпеки (DG JLS) використовує більш технічний підхід, насамперед зважаючи на юридичні аспекти та втілення всіх необхідних умов для безвізового режиму. Проте він є також послідовним прихильником лібералізації візового режиму за умови реалізації всіх вимог.
Політичних лідерів Комісії – Президента ЄК Жозе Мануеля Баррозу, Високого Представника Кетрін Ештон та Єврокомісара з питань Європейської політики сусідства Штефана Фюле також потрібно віднести до переліку осіб, які підтримують лібералізацію візового режиму та надають чіткі політичні вказівки Генеральним Директоратам з даного питання.
Єврокомісар з питань правосуддя, свободи та безпеки Сесілія Малмстрьом заслуговує особливої уваги. З її призначенням країни Східного Партнерства отримали надійного прихильника та відданого друга. Проте, пам’ятаючи, що до її компетенції належить не тільки питання «свободи», але і «безпеки», можна очікувати, що її прихильна діяльність все ж не означатиме потурання бракові реалізації необхідних для безвізового режиму критеріїв та умов.
Загалом, Комісія була і надалі залишатиметься найсильнішим партнером, який демонструє чітке і позитивне ставлення до лібералізації візового режиму. Її залучення потрібно підкріплювати надійністю у співпраці та чіткими досягненнями у практичному співробітництві. Такі зусилля потрібно підтримувати та заохочувати. Проте потрібно розуміти, що Комісія внесе пропозицію щодо введення безвізового режиму для України тільки за умови одностайної підтримки всіх 27 держав-членів ЄС.
Парламент
Європейський Парламент також є послідовним прихильником європейських прагнень України. У минулому ЄП низкою заяв підтримував надання безвізового режиму Україні. Проте не існує гарантії, що при остаточному голосуванні ЄП легко надасть зелене світло скасуванню візового режиму для українців. Всі попередні заяви не мають юридичної сили і практично не принесли очевидних результатів.
Наступного разу, коли рішення ЄП неодмінно означатиме дуже важливу практичну зміну, яку не можна ігнорувати у відносинах з виборцями у деяких країнах, не можна виключати певний опір серед депутатів парламенту, які належать не тільки до правих радикальних фракцій, але і правоцентристської Європейської Народної Партії (EPP) та, навіть, до лівої Партії Європейських Соціалістів (PSE). Проте в той же час, малоймовірно, що Парламент піде всупереч змісту власних попередніх рішень та зупинить чи значно сповільнить процес; як і Комісія, Парламент виступає за європейську інтеграцію, і тому від двох інституцій очікуватимуть докладання найбільших зусиль у даному аспекті. Більше того, на даний час основні посади в Парламенті займають особи із позитивною репутацією – Президент Єжи Бузек та Голова Делегації з питань відносин з Україною Павел Коваль.
ЄП можна використовувати як рушій зростання підтримки в середовищі держав-членів ЄС та національних політичних сил, які можуть вагатись надавати підтримку власноруч. Наприклад, німецькі депутати ЄП з Християнсько-Демократичного Союзу та Християнсько-Соціального Союзу (CDU/CSU) можуть бути мобілізуючою підтримкою для безвізового режиму з Україною, проте порівняно зі своїми колегами в національному парламенті Німеччини вони видаються дуже ліберальними, і їх можна використовувати для впливу на колег, щоб усунути можливі перешкоди, що заважають позитивним рішенням Ради ЄС.
Рада
Раду ЄС та її робочі групи потрібно аналізувати з двох сторін. По-перше, звичайно, вони представляють позиції своїх країн, тому Раду потрібно вважати узагальненням національних позицій. Проте це не завжди так. Рада веде власне незалежне життя і часто діє не лише як інструмент узгодження 27-и різних позицій, а як незалежний орган, здатний виробляти власну політику. Основна роль в процесі належить постійним представникам при ЄС, а також групам дипломатів, що працюють в форматі рад, наприклад, географічні робочі групи або тематична візова група. Тут потрібно брати до уваги суттєву роль Головування, що визначає порядок денний та спрямовує дискусії.
Наприклад, за теперішнього головування Бельгії (2-а половина 2010 року – прим. ред.) ми не можемо очікувати значного прогресу у прискоренні діалогу з даного питання. При цьому наступні головування Угорщини та Польщі надають гарну можливість розширити підтримку введення безвізового режиму для України та інших східноєвропейських країн поміж держав-членів ЄС. Більше того, головування Польщі 2011 року є найкращим моментом для прийняття ключових рішень з даного питання.
Можливо, хоча і досить малоймовірно, що найближчим часом Україна виконає всі умови для безвізового режиму. Проте, навіть якщо невдовзі рішення не приймуть, протягом наступного року готовність зробити такий крок може значно зрости та стати основою для позитивного рішення у 2012 році.
Формати Ради ЄС стануть місцем дискусії з питань візової політики і відображатимуть позицію держав-членів ЄС. Це також поверне до столиць країн-членів відчуття ситуації та можливих перспектив прийняття рішення. Робота з Радою буде проводитись тільки через офіційні канали і залежатиме від позицій держав. Основна робота має бути виконана в співпраці з державами-членами ЄС.
2. Уряди держав-членів ЄС
Політичне лідерство
Рішення запровадити безвізовий режим є завжди політичним. Якщо його залишити на розсуд чиновників, його будуть обговорювати десятиліттями.
Саме від рішучої політичної волі державних діячів, здатних приймати рішення, залежить досягнення прогресу. Отже, роль лідерів держав та урядів є вирішальною. Саме вони можуть подолати нескінченний скепсис з боку міністерств юстиції чи фінансів. Їх рішення приймаються з урахуванням таких елементів: ресурси урядових органів, парламентів та політичних партій, загальне спрямування Ради, рівень контактів із відповідними країнами та їхнє власне бачення майбутнього Європи.
Іншими словами, якщо запитати, що можуть зробити політичні лідери в короткостроковому проміжку часу для зростання підтримки безвізового режиму, відповідь буде такою: вони зможуть забезпечити зростання внутрішнього політичного попиту на таке рішення, встановити і ефективно використовувати прямі контакти між Україною та державами-членами ЄС на найвищому рівні.
Одним особливим каналом впливу є радники голів урядів з питань зовнішньої політики. В деяких країнах їх роль є радше технічною, а в інших, наприклад, в Німеччині чи Франції, – дуже важливою чи навіть вирішальною. Такий канал може стати надзвичайно ефективним для утримання даного питання на порядку денному голів держав та урядів країн ЄС. Це – завдання для Міністерства закордонних справ України та радників Президента України з питань зовнішньої політики.
В той же час виключно особисті контакти, довіра до керівництва України, а також їхні власні інтереси справді здатні змінити чи покращити позицію лідерів ЄС. Контакти повинні бути постійними та активними, а відносини – надійними.
Міністерства закордонних справ
В усіх державах-членах ЄС з-поміж урядових структур Міністерства закордонних справ завжди найбільш прихильно ставились до введення безвізового режиму. Зазвичай до цього питання вони ставляться позитивно, а в найгіршому випадку є нейтральними. Основна відмінність між міністерствами закордонних справ в різних країнах полягає в тому, чи вони готові керувати внутрішнім процесом прийняття рішення, чи просто підтримувати лінію секторальних міністерств, зокрема, міністерств внутрішніх справ.
Політичне лідерство міністерств закордонних справ є надзвичайно важливим для досягнення результату. На даний час рівень тиску на міністерства закордонних справ зі сторони України та дипломатів інших країн Східного Партнерства є досить високим, тому немає потреби його посилення, адже сильніший тиск може принести зворотні результати. Тим не менше, внутрішній тиск – зі сторони національного бізнесу та лобістів – може підсилити зусилля міністерств закордонних справ у співпраці із профільними міністерствами.
Міністерства внутрішніх справ та юстиції, органи, що займаються питаннями міграції
Міністерства внутрішніх справ та юстиції, органи, що займаються питаннями міграції, мабуть, є ключовими для вирішення проблеми надання безвізового режиму для України та інших країн Східного Партнерства. На відміну від міністерств закордонних справ, їхнє бачення візового питання є досить різним. Дипломати переважно займаються підтримкою добрих стосунків з третіми країнами. Органи поліції відповідальні за дотримання закону та порядку, попереджаючи будь-яку можливу загрозу. Вони не зважають на те, як їхні зусилля сприймають в країні, яка може бути можливим місцем виникнення загроз.
Федеральна поліція Німеччини, мабуть, може служити найкращим прикладом стримувального впливу на візовий діалог з Україною. Схоже, вона стане гравцем із найбільш негативним ставленням у процесі узгодження остаточного рішення про введення безвізового режиму. Така позиція зумовлена рядом чинників – від реальної кримінальної діяльності, яка походить або пов’язана з Україною, до відсутності належних контактів та співпраці з українськими колегами.
Останній аспект може стати найбільш ймовірним поясненням жорсткої позиції Міністерства внутрішніх справ Німеччини. Кримінальна діяльність, пов’язана із Балканськими країнами, охоплювала незрівнянно ширші масштаби, проте це не стало на заваді надання безвізового режиму майже всім Балканським країнам.
Кримінальна діяльність російських громадян також є більш масштабною, проте політичні міркування не дозволяють відстоювати різку негативну позицію в процесі візового діалогу з Росією.
Україна стає єдиним прикладом, коли поліція Німеччини демонструє дотримання принципів та непохитність, яку деколи не можна раціонально пояснити, як у випадку з виявами надмірної, непропорційної жорсткості щодо українських подорожуючих, які здійснювали незначні порушення правил транзиту, але отримували покарання як злісні нелегали.
Покращення стосунків з Німеччиною та налагодження позитивної співпраці з органами поліції інших держав-членів ЄС є завданням для Міністерства внутрішніх справ України. На даний час міністерство не було достатньо активним у співпраці з партнерами з ЄС. Упевнені, що Міністерство внутрішніх справ України володіє значним потенціалом, який потрібно використати для покращення ставлення держав-членів ЄС до вирішення візового питання з Україною.
Органи прикордонного контролю
Органи контролю кордонів мають певний вплив на внутрішній процес прийняття рішень, хоча їх роль і не є настільки важливою у порівнянні з іншими профільними міністерствами, оскільки вона є більш технічною.
Органи контролю кордонів надають фактичну інформацію про рух людей, перебувають у прямому контакті із подорожуючими з та без віз, а також контролюють потік нелегальної міграції з відповідної країни.
Інформація, надана органами контролю кордонів, в загальному впливає на ставлення інших міністерств щодо візового питання. Тісна співпраця з такими інституціями в державах-членах ЄС є завданням для Державної прикордонної служби України, особливо шляхом запровадження спільних пунктів контролю кордонів. Такий крок може значно покращити дух довіри між Україною та ЄС у сфері свободи, безпеки та правосуддя.
Міністерства фінансів
Міністерства фінансів часом можуть стати основним блоком перешкод для введення безвізового режиму, як вже неодноразово відбувалось у сфері лібералізації візового режиму. Прикладом може бути скасування візового збору. Аргументи міністерств фінансів є простими та переконливими – не існує інших способів покриття фінансових збитків внаслідок скасування візового збору, тому таку плату потрібно залишити. Тільки політичне рішення на найвищому рівні може усунути перешкоди, створені міністерствами фінансів.
3. Парламенти та політичні кола держав-членів ЄС
Парламенти та політичні кола держав-членів ЄС не мають прямого впливу на візовий діалог, але фактично вони впливають на характер дебатів. Саме політична воля держав-членів ЄС повернути в європейську сім’ю країни Центрально-Східної Європи забезпечила швидке скасування віз для них на початку 1990-х років.
Основою такого кроку була широка підтримка національних парламентів та політичних партій, яких надихнуло падіння Берлінської стіни. Саме теперішній опір національних парламентів та політичних кіл будь-якій відкритості щодо східноєвропейських країн, які ще залишились поза межами ЄС, стало основною причиною повільного руху ЄС до лібералізації візового режиму з Україною та іншими країнами регіону.
Якщо 20 років тому ставлення до Центрально-Східної Європи визначалось принципами Французької революції, тепер це швидше можна описати в термінах «зіткнення цивілізацій» Хантінгтона або концепції «Фортеці Європи». Зміна такого сприйняття, усунення реальних проблем та руйнування міфів про наслідки запровадження безвізового режиму з Україною є викликом та проблемою, яку потрібно вирішити.
Звичайно, позиції національних парламентів та політичних партій значно відрізняються залежно від країни. Найбільшого рівня скепсису можна очікувати від парламентів Німеччини, Австрії, Нідерландів та Бельгії. Також не можна розраховувати на особливо позитивний підхід політичних кіл Іспанії, Португалії, Люксембургу, в той час як позиція парламенту Франції є досить двозначною.
Не можна бути впевненим у позиціях парламентів Словенії та Румунії. З точки зору політичного спектру найбільш негативне відношення можуть продемонструвати радикальні праві та консервативні політичні сили. Ліберали-центристи та ліві політичні сили загалом є прихильними до лібералізації візового режиму.
Існують різні способи покращити ставлення до лібералізації візового режиму з боку парламентів та політичних сил.
Можна застосувати модель лібералізації візового режиму, як у випадку з країнами Західних Балкан, або руху робочої сили із новими державами-членами ЄС. Політична воля, роз’яснення, громадська дипломатія, медійні канали, – все це також може сприяти усуненню негативних стереотипів серед парламентарів та політичних сил.
Наразі лише нечисленні сили в ЄС все ще висловлюють занепокоєння щодо «польських сантехніків» чи сербських мігрантів. Дуже легко передбачити, що введення безвізового режиму може стати чутливим та важливим для громадськості. Але досить ймовірно, що вже через 2-3 місяці це питання перестане бути об’єктом уваги.
Проте, в той же час, держави-члени ЄС можуть ефективно використовувати громадське занепокоєння як виправдання сповільнення процесу лібералізації візового режиму. Саме тому насамперед важливо використати громадський тиск на національні органи влади всередині держав-членів ЄС з вимогою лібералізувати та встановити безвізовий режим з Україною як єдиний ефективний шлях розвитку економічних, культурних та людських контактів. Даної мети можна досягти, використовуючи органи міжпарламентської співпраці, культурні проекти, молодіжні обміни, медійні проекти. Звичайна практика лобіювання також могла б бути корисною.
4. Засоби масової інформації, лобісти та суспільство
Засоби масової інформації, лобісти та суспільство є додатковим інструментом впливу. Проте їх можна безпосередньо та більш ефективно використовувати через різноманітні проекти, які можуть фінансуватися із державного бюджету чи за підтримки зацікавлених сторін.
Засоби масової інформації та громадські організації можуть стати важливою групою впливу на формування ставлення національних парламентів та урядів. Також необхідно посилити діалог та партнерство з професійними спілками та союзами роботодавців України та ЄС.
Обидві структури мають можливість або ускладнити або полегшити лібералізацію візового режиму чи навіть навпаки – посилити візовий режим. Молодіжні організації також можуть бути ефективними у здійсненні тиску на уряди для лібералізації візового режиму. Достатньо пригадати Австро-Угорський пікнік 1989 року для того, щоб уявити можливий масштаб дій та уваги громадськості до них.
Основною проблемою видається слабкість партнерських організацій в Україні (і практично їх відсутність в деяких інших країнах). Відчувається брак фінансування, досвіду, контактів, і навіть зацікавлення щодо даного питання. Виходячи з цього фінансова підтримка спеціальної програми для розвитку партнерства між громадськими організаціями України та ЄС може стати ефективною – проблеми, з якими стикаються українські партнери для отримання віз, неодмінно виведуть візове питання на перший план порядку денного зустрічей та дискусій, а також допоможуть створити реальний, а не штучний громадський тиск на уряди ЄС.
Проблеми
Дефіцит довіри
Експерти ЄС, що займаються візовими питаннями, часто згадують питання довіри до партнерів як основну передумову для введення безвізового режиму.
Відсутність довіри є однією з основних причин повільного візового діалогу. Брак довіри можна пояснити двома причинами – дефіцитом спілкування та ненадійністю українських партнерів.
На рівні міністрів внутрішніх справ України та їх партнерів з країн ЄС контактів критично мало, якщо такі взагалі є. Проводиться одне щорічне міністерське засідання з питань юстиції та внутрішніх справ, де Україна не завжди представлена на рівні Міністра внутрішніх справ (частіше – на рівні заступника); підтримується обмаль контактів з ключовими партнерами, особливо з вищезгаданої групи чотирьох держав-членів ЄС із найбільш негативним ставленням.
Довіра також знижується через певні фактори. Наприклад, повторне (в червні 2010 року) введення закордонних паспортів старого зразка (1994 року, з вклеєною фотокарткою), незважаючи на офіційні запевнення, що Україна вирішила це питання і перебуває на шляху запровадження біометричних паспортів.
Обвинувачення в корупції, порушенні прав людини правоохоронними органами, повільний прогрес у становленні органів міграційного контролю європейського зразка тощо, суттєво знижує перспективи ширшої підтримки введення безвізового режиму для України.
Це питання можна відносно легко вирішити за умови, що для цього існує достатньо політичної волі та адміністративної спроможності. Міністр внутрішніх справ України повинен зробити чимало кроків для встановлення партнерства із колегами з ЄС. Владні органи України мають безумовно втілювати відомий перелік реформ, щоб забезпечити відновлення довіри щодо надійності українських партнерів.
Брак знань, стереотипи
Як вже зазначалось, опір введенню безвізового режиму в державах-членах ЄС значною мірою визначається дефіцитом знань про реальні наслідки такого рішення. Потрібно чітко розуміти різницю між короткотривалими візитами, які жодним чином не впливають на ринок робочої сили і здебільшого мають туристичний характер, і вільним рухом робочої сили.
Якщо особа, яка відвідала державу-члена ЄС із заявленою метою короткотривалого візиту, працювала (не маючи на це права), це означає, що він чи вона порушила закон, і тоді ми маємо констатувати неефективність правоохоронних органів.
У будь-якому випадку особи, які мають намір подорожувати з метою нелегального працевлаштування, знайдуть спосіб це здійснити за будь-яких візових правил – вони купують візи або перетинають кордон без віз. Безвізовий режим тільки покращить контроль руху осіб. Це потрібно чітко пояснювати не тільки широкій громадськості, але і журналістам, бізнесменам, і навіть представникам окремих політичних кіл.
Позитивний економічний ефект усунення візового режиму, особливо для туризму та сфери послуг, потрібно особливо підкреслювати під час спеціально організованих кампаній та лобіювання.
Наголос на очікуваних внутрішніх реформах в Україні також стане ефективним засобом переконання тих, хто приймає рішення в ЄС, – з огляду на те що Україна дійсно змінюється і є вартою довіри та нових кроків у розвитку відносин. Шляхи до цього є відомими – семінари, конференції, медійні кампанії, прямі контакти, тощо.
Економічний аспект
Економічний аспект безвізового режиму є дуже важливим, особливо на даний час. Опоненти візового режиму відкрито використовують аргумент, що консульські послуги дорого коштують, а плата за візи дозволяє консульським службам продовжувати функціонування. Це є хибним аргументом, його вживати – шкідливо і непродуктивно.
Основний аргумент на захист безвізового режиму повинен бути позитивним: збільшення потоку туристів, після якого зростуть прибутки до державного бюджету, а також реальної економіки. Така теза є набагато переконливішим аргументом, ніж відомчі інтереси міністерств закордонних справ продовжувати отримання консульського збору.
Верховенство права
Верховенство права, боротьба з корупцією та організованою злочинністю залишається важливими пунктами у дискусіях щодо візового режиму з Україною. Якісно подана інформація про викриття навіть однієї чи двох міжнародних кримінальних груп правоохоронними органами України матиме великий вплив на громадську думку ЄС та готовність, з якою органи влади держав-членів ЄС приймуть рішення щодо надання безвізового в’їзду українським громадянам.
Варто готувати таку інформаційну кампанію напередодні важливих зустрічей всередині ЄС, де розглядається відповідне питання. Справжня реформа судової сфери, якщо вона призведе до більшої незалежності суддів та покращення іміджу судової гілки влади в Україні, також матиме позитивний вплив.
Втома від європейської інтеграції
Питання розширення ЄС є часто непомітним у візовому діалозі, проте відчутним. Саме тому важливо навести коректні аргументи на користь безвізового режиму. Наголос потрібно робити на власне цінності свободи пересування, на надійності України як партнера у сфері правосуддя та внутрішніх справ, на зусиллях уряду для здійснення контролю кордонів, на економічних перевагах безвізового режиму, тощо.
Під час дискусій чи громадських кампаній питання безвізового режиму не потрібно пов’язувати із вільним рухом робочої сили чи питанням членства в ЄС. Хоча й видається природнім поєднувати ці питання, на даному етапі результат може бути протилежним і зумовить більше опору, ніж підтримки скасуванню віз.
Рекомендації
1. Досягнення результатів та покращення іміджу України. Україна та інші східноєвропейські країни повинні провести ґрунтовні реформи, які допоможуть захистити їх та ЄС від організованої злочинності та нелегальної міграції.
Ці країни повинні запровадити біометричні паспорти, модернізувати пункти перетину кордонів, побудувати центри для шукачів притулку, встановити тісну співпрацю із європейської поліцією (Europol), агентством судової співпраці (Eurojust), прикордонною агенцією ЄС Frontex та Інтерполом (Interpol), а також посилити боротьбу з корупцією та організованою злочинністю. Це стане найбільш переконливим аргументом для забезпечення ширшої підтримки лібералізації візового режиму. В той же час потрібне вкладення значних ресурсів в інформаційні кампанії для забезпечення інформування про докладені всередині країни зусилля та їх позитивний ефект на перебіг візового діалогу.
2. Надсилання правильних сигналів. Чітке пояснення громадськості політичної ваги, економічних переваг та позитивного впливу лібералізації візового режиму для держав-членів ЄС, а також донесення ефективних сигналів з даного аспекту є ключовим для успіху кампанії на підтримку скасування візового режиму. Як вже згадувалось, сигнали повинні бути позитивними і не пов’язаними із питаннями вільного руху робочої сили чи перспектив членства. Органи влади України разом із відповідними неурядовими організаціями та групою лобістів повинні сформулювати перелік відповідних сигналів, які потрібно використовувати у роботі з політичними колами ЄС, державними органами та засобами масової інформації. Такі сигнали повинні бути наступними:
• Введення безвізового режиму для громадян України відкриває значні економічні можливості для бізнесу ЄС та туристичних індустрій.
• Безвізовий режим дозволить сфокусувати увагу на боротьбі із нелегальною міграцією та торгівлею людьми.
• Безвізовий режим покращить контроль кордонів та контроль руху осіб.
• Безвізовий режим сприятиме реформуванню країни та надасть більший стимул для України (без витрат для держав-членів ЄС).
• Візовий режим є застарілим пережитком часів холодної війни і не допомагає у вирішенні жодних внутрішніх проблем ЄС. Він створює штучні бар’єри.
Введення безвізового режиму є моральним та політичним обов’язком ЄС.
3. Краще дізнатися один про одного. Існує зростаюча потреба посилення контактів на різних рівнях – молодіжні обміни, студентські програми, конференції та семінари, тощо. Уряд України та ЄС може виробити особливу програму посилення та розвитку міжлюдських зв’язків та контактів.
4. Посилення політичних зв’язків та діалогу на найвищому рівні. Політичні лідери України повинні затвердити цільову програму для посилення контактів із партнерами з ЄС для того, щоб розширити підтримку з їхнього боку безвізового режиму для України. Не тільки президент та прем’єр-міністр, але і міністри внутрішніх справ, юстиції та фінансів, повинні активно долучались до вирішення даного питання.
5. Кампанії в ЗМІ та лобіювання. Уряду України варто розробити спеціальні проекти разом із провідними засобами масової інформації ЄС (наприклад, Euronews) та групами лобістів для роботи із тими, хто приймає рішення в ЄС та громадськістю для прискорення запровадження безвізового режиму.
Даний матеріал підготовлено в рамках міжнародного партнерства "Європи без бар’єрів" за підтримки Європейської програми Міжнародного фонду "Відродження"
