22 вересня 2010 року у приміщенні Національного Інституту Стратегічних Досліджень відбулось засідання круглого столу «Нагальні проблеми законодавчого та інституційного забезпечення міграційної політики України».
На засіданні були висунуті такі питання:
- Сучасний стан міграційної політики України, проблема її концептуального та нормативно-правового оформлення;
- Напрями подальшого вдосконалення міграційного законодавства України;
- Перспективи утворення державної міграційної служби України, її можливі функції та повноваження.
Олена Малиновська розпочала зустріч своїм вступним словом, де висвітлила основні проблеми, пов’язані з міграційною політикою України (МПУ). Вона наголосила, що міграційна політика України залишається концептуально невизначеною, а її мета і принципи взагалі відсутні. Дуже важливим є те, що наша держава досі не визначилась з метою своєї МП. Важливо чітко дати відповідь на питання: Що держава має, хоче і повинна досягти? Головна стратегічна мета МПУ повинна бути направлена на протидію депопуляції населення, а завдання – на сприяння скорочення масової міграції та повернення наших громадян з-за кордону.
Далі до обговорення активно долучився Головний консультант Комітету ВРУ з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Юрій Бузницький, який зауважив, що на сьогоднішній день існує 2 концепції міграційної політики України: депутатський варіант та урядовий. Це викликає значні труднощі, адже є два різних погляди, які буде складно поєднати. Щодо створення Державної Міграційної Служби України (ДМСУ) він зазначив, що повинно бути чітке бачення щодо існування такого органу як ДМСУ і якщо його немає, то одразу ж постає питання: а чи взагалі потрібна така служба? Повинна бути чітка ідеологія.
Проте, Наталія Іванова, представник Уповноваженого ВРУ з прав людини з питань захисту прав дитини, рівноправ’я та недискримінації, зауважила, що основна проблема у сфері міграційної політики – проблема соціального захисту наших трудових мігрантів, а міграційна політика – політика, де іноді переважають подвійні стандарти, які ми повинні передбачити не тільки для трудових мігрантів, що виїхали закордон, а й для громадян України, які залишилися вдома.
Директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птахи НАН України Елла Лібанова навпаки була налаштована оптимістично і закликала не робити трагедію через виїзд наших громадян у ту ж саму Польщу чи Австрію, бо все одно їх марно повернути, адже вони переконані, що їхнім дітям там буде краще. Ставку треба робити, перш за все, на тих, хто виїхав до Росії, тому що люди сприймають її в основному як тимчасовий підробіток. Натомість, зазначила, що основну увагу треба звернути на проблему нелегальної міграції та провести адміністративну реформу.
Віктор Чумак, директор Українського Інституту публічної політики, зазначив, що міграційна політика України ніколи не була пріоритетом діяльності будь-якого уряду України, а велика кількість громадян, що виїжджають закордон є свого роду донорами, які направляють в державу близько 5 млрд. доларів США на рік. Також він підкреслив, що одна з причин невдалої МПУ – відсутність належного керування міграційними процесами. Нажаль, в Україні питання стоїть не в площині вибору найпривабливішої концепції міграційної політики.
Експерт з питань міграції Микола Єрух взагалі дуже занепокоєний ситуацією, що стосується міграційної політики та порівнює міграцію з українським футболом: якщо зібрати для матчу найкращих гравців з усієї країни, то на лаві запасних нікого не буде… Так само і з міграційною політикою. Також зауважив: « У нас не депопуляція населення, а просто знелюднення. Немає не тільки кому працювати – немає кому жити, особливо в селах та приміських районах. І якщо це не буде покладено в основу державної стратегії, то через 5-10 років ми просто будемо завозити робочу силу з-за кордону».
