Керівник громадської ініціативи “Європа без бар’єрів” Ірина Сушко надала коментар Європейському Простору про наслідки отримання Україною Плану Дій ЄС щодо введення безвізового режиму. Під час тривалих дискусій та узгоджень між Єврокомісією та окремими державами-членами ЄС, довелось черговий раз переконатись, що ідея безвізового руху немає одноголосної підтримки серед гравців, уповноважених приймати рішення щодо безвізових очікувань України.
Така реальність не повинна відлякувати владу і суспільство від намірів, однак це означає, що необхідно сконцентрувати усі зусилля не лише на виконання взятих зобов’язань, але й розпочати активну адвокаційну роботу в напрямку найбільших скептиків України, які можуть продемонструвати свою упереджену позицію під час оцінки виконання Україною Плану дій.
Позитивними сигналами для країн-опонентів могли б стати ті, що демонструють переваги запровадження безвізового режиму. Так, ми маємо проблеми, але ми готові їх вирішувати, а План дій містить перелік необхідного інструментарію для посилення безпеки за рахунок боротьби з нелегальною міграцією, торгівлею людьми, покращення умов розвитку бізнесу та туристичної індустрії; розвитку демократичних цінностей через боротьбу з корупцією, організованою злочинністю тощо.
Саме виконання критеріїв Плану дій сприятиме формуванню позитивної репутації держави, її політичної еліти та громадян.
Вже на саміті Україна – ЄС стало зрозуміло, що цього разу перешкоди усунуто, шляхом домовленостей, поступок та появою додаткових умов, що ускладнюватимуть та пересуватимуть у часі одержання українцями права на свободу пересування до Європи.
Одержання Плану дій Україною – тема, навколо якої не згасає високий інтерес з боку ЗМІ та громадськості, що в різний спосіб коментують документ, якого власне, до сьогодні майже ніхто не бачив.
Спроби експертів знайти цей документ на офіційних сайтах уряду України та відповідних інституцій ЄС залишились безуспішними. Цікаво, чому цей довгоочікуваний «дороговказ» не є публічним, а експерти та громадськість, преса мали вживати екстраординарних зусиль для знаходження даного документу та оприлюднення його на сайтах окремих ЗМІ та громадських організацій?
Можливо сторони не узгодили рівень публічності даного документу?
Кому це вигідно, аби План дій залишався напівзакритим документом, виконання якого не зможе повноцінно моніторитись експертами та громадськістю?
Між тим, з огляду на підпільно отриману версію українського Плану дій, можна стверджувати, про чи не єдину відмінність від балканських Дорожніх карт в операційній сфері: двоетапність, згідно з якою Рада ЄС буде ухвалювати рішення двічі – спочатку про перехід від першого етапу до другого, а потім вже про скасування віз.
Перші оцінки щодо виконання першого етапу будуть відомі, після ретельного аналізу, результати якого експерти ЄК надають Раді ЄС, яка прийме відповідне рішення в середині 2011 року.
При цьому, перший етап включає підготовку та організаційні питання, що стосуються аспектів законодавства, в той час як другий етап передбачає втілення конкретних заходів у наступних сферах: безпеці документів, включно з необхідністю переходу до біометричних паспортів; міграційних питань, разом з виконанням угоди про реадмісію; громадського порядку та безпеки; зовнішніх відносин.
Серед іншого, велику увагу буде зосереджено на необхідності запровадження антикорупційної програми, зокрема у сфері випуску та видачі паспортів, що мають відповідати стандартам міжнародних організацій, у тому числі критеріям ICAO.
Серед вимог, що не зафіксовані в Плані дій, але є невід’ємною частиною критеріїв безвізового руху громадян третіх країн до Шенгену, є запровадження пластикових карток, таз званих ID карт.
Про необхідність їх запровадження українська влада знає та обіцяла розпочати процес їх випуску в другому півріччі 2011 року.
З біометричними паспортами процес рухається повільно, оскільки влада на даному етапі лише розпочала розробку проекту нормативно-правового акту щодо запровадження біометричних технологій закордонних паспортів та досі не створила систему захисту персональних даних.
Для посилення ефективності боротьби з корупцією мають ефективно запрацювати програми тренінгів урядовців та представників влади, що залучені до процесу видачі паспортів.
Серед міграційних завдань уряд України має не лише ефективно імплементувати відповідні закони, але й поглибити співпрацю службовців в рамках програм обмінів з FRONTEX, зокрема проводити навчання персоналу Державної прикордонної служби України у відповідності до європейських операційних стандартів.
Готуючись до отримання Плану дій, уряд схвалив Концепцію інтегрованого управління кордонами, що передбачає покращення безпеки кордону у відповідність з європейськими стандартами, забезпечення обміну інформацією між українськими та міжнародними правоохоронними органами, тощо.
Великий об’єм завдань з питань «Громадського порядку і безпеки», в рамках якого українська влада має зосередитись на прийнятті відповідного законодавства та схваленні стратегії щодо боротьби з організованою злочинністю, торгівлі людьми, корупцією, зокрема створенні незалежної антикорупційної служби.
У сфері «Зовнішні відносини» доведеться розробити систему протидії проявам ксенофобії, расизму та інших форм дискримінації.
Окрім завдань, що стосуються даних чотирьох блоків, на оцінки Європейської Комісії будуть впливати й інші критерії, що стосуються процедури видачі віз та перетину кордонів.
Зокрема йдеться про рівень відмов у наданні віз консульствами країн-членів ЄС громадянам України, що не повинен суттєво перевищувати 3% та кількість громадян не допущених на перетині кордону. До уваги братиметься й кількість реадмісійних випадків.
Виконання першої частини Плану дій стане перевіркою на відповідальність української влади та взятих на себе зобов’язань. Ефективність реалізації плану дій можливе лише за умови консолідації усіх гілок влади та безумовно активної ролі Верховної Ради та Міністерства внутрішніх справ, до компетенції яких входитиме левова частка визначених завдань.
Отримання Україною завдань є лише ще одним кроком в правильному напрямку, однак за яким мусить бути ціла низка скоординованих дій української влади, від політичної волі та інституційної спроможності яких залежатимуть терміни набуття безвізового режиму у відносинах з ЄС.
