16 грудня набрали чинності зміни до регламенту Європейського Союзу, якими оновлюється механізм призупинення безвізових режимів для громадян третіх країн. Оновлений інструмент передбачає розширений перелік індикаторів та посилений моніторинг дотримання критеріїв візової лібералізації, зокрема у сферах міграції, прикордонного контролю, безпеки та візової політики. Для країн, що користуються безвізовим режимом з ЄС, це означає зміну контексту оцінки – з акцентом не лише на абсолютні показники, а й на їхню динаміку та здатність держави реагувати на потенційні ризики.
У цьому контексті днями відбулося експертне онлайн-обговорення «Перспективи збереження безвізового режиму України з Європейським Союзом в умовах оновленого механізму призупинення», організоване аналітичним центром «Європа без бар’єрів». Учасники зосередилися на аналізі ключових показників, які перебувають у фокусі Європейської комісії, можливих наслідках трансформації режиму тимчасового захисту для українських громадян, ролі інформування громадян у запобіганні порушенням правил перебування, а також на готовності державних інституцій до міжвідомчої координації у разі появи сигналів ризику з боку ЄС.
Відкриваючи дискусію, модераторка – Ірина Сушко, виконавча директорка аналітичного центру «Європа без бар’єрів», зазначила, що оновлення не стало несподіванкою для фахової спільноти: «про це попереджали представники і Європейської комісії, і Європарламенту – всі ті, хто залучений у процес моніторингу, аналізу та оцінки дотримання країнами, які отримали безвізовий режим, чітких критеріїв та показників», сказала вона. Водночас Ірина Сушко наголосила, що сам механізм призупинення не є політичним покаранням, а інструментом системної оцінки: «цей механізм був розроблений майже одночасно з тим, як Україна та інші країни Східного партнерства отримали безвізовий режим, і він закладався як інструмент, який дозволяє Європейському Союзу відстежувати, чи немає відхилень від тих критеріїв і показників, на підставі яких це рішення було ухвалене», сказала вона.
Ірина Сушко наголосила, що збереження безвізового режиму з ЄС залежить не лише від міграційних показників, а й від дотримання візової політики ЄС, верховенства права та ефективної протидії корупції й організованій злочинності. Вона звернула увагу на відсутність прогресу в узгодженні візової політики України зі списком третіх країн ЄС та на розширення підстав для можливого призупинення безвізу, зокрема у разі системних порушень прав людини. Європейський Союз і надалі уважно відстежує ключові міграційні індикатори України.
У блоці, присвяченому інституційній координації, прозвучала важлива теза: в Україні досі немає єдиної точки, де б у зведеному вигляді акумулювалася повна картина міграційних процесів. На це звернула увагу Леся Антонюк, керівниця експертної групи з політичних критеріїв, юстиції, фундаментальних прав та державного управління Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції Секретаріату Кабінету Міністрів України. За її словами, обмін інформацією з Європейською комісією сьогодні відбувається через кілька паралельних треків, і жоден із них не виконує функції повноцінного «хабу» міграційної аналітики: «якщо говорити про якусь спеціалізовану точку акумулювання інформації саме з міграційних процесів у розгорнутому вигляді, то, напевно, це справді не урядовий офіс».
Ключовим залишається трек пакета розширення – саме в його межах Україна двічі на рік передає Єврокомісії урядову інформацію, яка лягає в основу відповідного звіту, зокрема й у частині візово-міграційної політики. Втім, як зауважила Леся Антонюк, підхід до звітування змінюється: системне подання інформації дедалі більше замінюється точковими оновленнями у відповідь на запити ЄС, що ускладнює формування цілісної картини. Другим важливим контуром стали дорожні карти трансформації, схвалені урядом у травні 2025 року. Саме в дорожній карті з верховенства права (розділ 24) зосереджені питання інтегрованого управління кордонами, візової та міграційної політики, які розраховані до 2027 року і мають відстежуватися в режимі регулярних – щоквартальних – консультацій з Європейською комісією.
Показовим у цьому контексті є приклад Шенгенського плану дій. Європейська сторона, за словами Лесі Антонюк, усвідомлює, що окремі строки, закладені в дорожніх картах, потребують перегляду через масштаб завдань. Україна вже передала ЄС орієнтовний план подальшої роботи, підготовлений за участі Державної прикордонної служби. У підсумку роль урядового офісу зводиться до координації цих треків, тоді як відповідальність за зміст і реалізацію політик лежить на профільних органах – і саме від узгодженості цієї моделі залежить, як українські показники виглядатимуть у європейському моніторингу безвізового режиму.
У частині, що стосувалася візової політики, позицію Міністерства закордонних справ України представили Ірина Махронос та Олена Брежнєва. Обговорення було зосереджене на поточному стані наближення національної візової політики до вимог Європейського Союзу та на кроках, які готуються в цьому напрямку.
Ірина Махронос зазначила, що загалом українська візова система вже «значною мірою відповідає візовій політиці Європейського Союзу», зокрема в частині процедур, критеріїв і обробки заяв. Водночас, за словами Ірини Махронос, зберігаються розбіжності щодо 15 третіх країн, громадяни яких в’їжджають до ЄС без віз, тоді як для в’їзду в Україну візовий режим для них залишається чинним.
Ірина Махронос поінформувала, що Міністерство закордонних справ підготувало та погодило з профільними органами – Міністерством внутрішніх справ України, Адміністрацією Державної прикордонної служби України, Державною міграційною службою України та Службою безпеки України – пропозиції щодо можливих підходів до приведення візової політики у відповідність до вимог ЄС. Йдеться, зокрема, про орієнтацію на регламент ЄС, який визначає перелік третіх держав, громадянам яких потрібні візи для перетину зовнішніх кордонів, та перелік осіб, звільнених від такої вимоги. У межах цих напрацювань розглядаються варіанти запровадження візового режиму для громадян 15 держав і водночас – можливості переходу до безвізового в’їзду для громадян 25 інших країн. Ірина Махронос також звернула увагу, що переговорний процес із більшістю держав так званого «білого списку» ЄС триває.
Окремо в дискусії порушили питання етапності змін і роботи між «видимими» фазами уніфікації. За словами Ірини Махронос, одним із перших завдань має стати інформування країн-партнерів щодо необхідних змін у міграційно-візовій політиці в контексті євроінтеграційного процесу, а також спільне опрацювання можливих форматів запровадження візового режиму. Ірина Махронос наголосила на потребі врахування чутливих аспектів у відносинах зі стратегічними партнерами, зокрема в контексті Туреччини. У площині комунікації з суспільством Ірина Махронос підтвердила важливість інформування громадян, зазначивши: «нам потрібно інформувати наших громадян».
Ці акценти доповнила Олена Брежнєва, звернувши увагу на наявні механізми інформування з питань міграційної та візової політики. За словами Олени Брежнєвої, актуальна інформація системно оновлюється на сайтах дипломатичних представництв і закордонних установ України, у соціальних мережах, а також через комунікаційні інструменти, які дозволяють громадянам отримувати контакти й роз’яснення під час в’їзду та перетину кордону. Олена Брежнєва навела приклад оперативної взаємодії консульських служб під час запуску нових систем контролю, коли ситуація відстежувалася в режимі постійного обміну інформацією між установами.
Водночас, за словами Олени Брежнєвої, навіть за широкої присутності інформації неминуче залишатимуться випадки, коли вона не досягає адресатів. Саме тому у разі появи сигналів про накопичення індикаторів, які можуть впливати на оцінки Європейського Союзу, важливою залишається координація через Представництво України при ЄС та взаємодія між державними органами для напрацювання механізмів реагування, зокрема за участі громадянського суспільства. Як підкреслила Олена Брежнєва, «без вашої участі зараз дуже складно і працювати, і водночас наближатися до європейських стандартів».
Щодо міграційних показників і ризиків у межах оновленого механізму призупинення безвізового режиму висловився Володимир Юрченко, представник Державної міграційної служби України. Він звернув увагу, що попри посилення індикаторів з боку ЄС, у них «досі бракує чіткості»: «Немає конкретних формул розрахунку, і це відкриває можливості для певних маніпуляцій», – сказав він, нагадавши про досвід перших років дії безвізу, коли оцінки могли суттєво відрізнятися залежно від того, чи аналізуються відсотки, абсолютні значення або показники у прив’язці до чисельності населення.
Окремо Володимир Юрченко наголосив на ролі інформаційної політики щодо правил перебування в ЄС, зауваживши, що держава не може контролювати індивідуальні рішення громадян: все одно неможливо «залізти людині в голову». Водночас, за його словами, ефективна комунікація має пояснювати персональні наслідки порушень: «Головне – доносити громадянам наслідки саме для них самих… що вони можуть отримати заборону, неможливість подорожувати в майбутньому», – сказав він, підкресливши потребу в ресурсній, масштабній кампанії.
Відповідаючи на уточнення щодо безпеки документів та біометричних систем, Юрченко зазначив, що технічних проблем із українськими документами бути не може, оскільки вони відповідають стандартам ICAO. Водночас він визнав наявність ризиків у зв’язку з неприйняттям законопроєкту №8151: «ЄС неодноразово про це нагадував – уже протягом приблизно трьох років», – сказав він, пояснивши, що законопроєктвключають до планів і пріоритетів, але у Верховній Раді він фактично «застряг».
Катерина Кульчицька, аналітикиня у сфері міграції, пов’язала оновлення механізму призупинення безвізу з поступовою трансформацією тимчасового захисту для українців у ЄС. За словами Катерини Кульчицької, «Європейський Союз із цим оновленням механізму призупинення певною мірою готується до поступового згортання тимчасового захисту українців».
Катерина Кульчицька зазначила, що нинішня статистика за 2022–2023 роки щодо тимчасового захисту, відмов у в’їзді та нелегального перебування виглядає «доволі стабільною, навіть, умовно кажучи, «рожевою».
Євгенія Григор’єва, експертка з управління кордонами та міграцією наголосила, що ЄС дедалі уважніше оцінюватиме не лише рівень міграційних показників, а й їхню динаміку. За даними Євростату, частка громадян України серед виявлених у ЄС осіб із нелегальним перебуванням зросла приблизно на чверть у період між 2021 та 2024 роками і у 2024 році становила близько 5%. Водночас українці у 2024 році склали близько 15% усіх відмов у в’їзді, наданих громадянам третіх країн, що робить цей показник особливо чутливим у контексті подальшої оцінки безвізового режиму.
Водночас, за словами Катерини Кульчицької, Україна вже перебуває у фокусі міграційної статистики ЄС: «українці наразі входять у дев’ятку країн за кількістю позитивних рішень про надання притулку в країнах ЄС», а щоквартально це «від 2,5 до 4 тисяч українців». Катерина Кульчицька прогнозує, що після переходу тимчасового захисту в іншу фазу може зрости і кількість заяв, і кількість позитивних рішень, зокрема серед людей, які не зможуть легалізуватися через роботу чи інші підстави та водночас не плануватимуть повертатися.
Серед найбільш чутливих точок Катерина Кульчицька назвала «нелегальне перебування потенційно після 2026 року» та «збільшення заявок на притулок також після 2026 року», підкресливши потребу системного інформування громадян за кордоном про варіанти легалізації та програми повернення.
Павло Кравчук, дослідник проєкту PROTEMO (Коїмбрський університет), підтримав оцінку ризиків, пов’язаних із виходом з режиму тимчасового захисту, наголосивши на небезпеці «сірих зон» у правовому статусі українців. За його словами, найбільш уразливим моментом може стати «плутанина і можливе нелегальне перебування», якщо процес трансформації тимчасового захисту буде погано скоординований між Україною та державами ЄС.
Він звернув увагу на практичні проблеми, з якими стикаються українці через різні національні підходи до оформлення документів тимчасового захисту. У низці країн, зокрема Німеччині, Італії та Португалії, документи формально не оновлюються, а лише автоматично продовжуються рішеннями урядів, що створює труднощі під час перетину кордону. «Є десятки випадків, коли людям відмовляли у в’їзді, бо документ виглядав простроченим», – зазначив він, застерігши, що без чіткої координації ці проблеми можуть погіршити показники відмов у в’їзді та нелегального перебування.
Окремо Павло Кравчук наголосив, що поряд з інформуванням ключового значення набувають практичні політики повернення. На його думку, повернення в Україну для багатьох є складною і дорогою логістичною операцією, тож без цільової підтримки з боку України та ЄС очікувати масового добровільного повернення буде складно.
Безпековий вимір оновленого механізму призупинення безвізу порушив представник Державної прикордонної служби України Андрій Коротушак. Він звернув увагу на резонансні інциденти в країнах ЄС та поставив питання про можливий вплив дій окремих громадян України на безпекову оцінку України з боку ЄС в контексті безвізового режиму.
У відповіді Ірина Сушко, виконавча директорка аналітичного центру «Європа без бар’єрів», наголосила, що інформація, пов’язана з організованою злочинністю, у практиці моніторингу безвізу впливає на оцінки, однак для коректних висновків слід спиратися на «кейси, які доведені й пройшли всі судові інстанції». Як ілюстрацію Ірина Сушко навела приклад раннього періоду дії безвізу, коли навіть поодинокі кримінальні епізоди могли формувати для країни негативний статистичний «антирейтинг».
Андрій Коротушак наголосив, що ризики для безвізового режиму можуть формуватися через інциденти, пов’язані з в’їздом громадян України до ЄС не з території України, а з напрямків рф/рб та інших пострадянських країн, де українська сторона не здійснювала прикордонного контролю і, відповідно, не має повної інформації про можливу протиправну діяльність таких осіб за межами української юрисдикції. Саме тому, за словами Андрія Коротушака, важливо завчасно доносити цю рамку до компетентних органів держав ЄС, щоб уникати помилкових узагальнень і не допустити дискредитації України як сторони, що нібито не забезпечує належний контроль.
У цьому ж контексті Андрій Коротушак запропонував, щоб на пунктах пропуску ЄС, які працюють на напрямках з рф/рб, застосовувалися додаткові перевірки на основі аналізу ризиків (процедури «контролю другої лінії») – саме як вибірковий інструмент підвищення безпекової складової, а не як загальний підхід до всіх громадян України.
В умовах оновленого механізму призупинення безвізового режиму ключовими стають не лише самі показники, а й здатність держави своєчасно їх відстежувати, пояснювати й коригувати ризики через узгоджені дії профільних інституцій. У фокусі – посилення міжвідомчої координації та аналітики, проактивна комунікація з Європейською комісією і компетентними органами держав-членів, а також системне інформування громадян про правила перебування та наслідки порушень, особливо з огляду на подальшу трансформацію тимчасового захисту. Саме поєднання доказового моніторингу, чітких механізмів реагування та адресної комунікації розглядалося як практична основа для збереження безвізу в новому контексті оцінювання.
______________________________________________________________________
Захід організовано за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження»в рамках спільної ініціативи «Європейське Відродження України». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду «Відродження»
