Членство України в Європейському Союзі — це не лише про політику та закони. Це також про людей, їхнє право на гідну працю, свободу обирати, де жити й заробляти. Саме цьому була присвячена зустріч, яка відбулася 11 березня 2025 року — експертне обговорення «Вільний рух працівників: експертна підтримка інтеграції України до ринку праці Європейського Союзу».
Захід організував аналітичний центр «Європа без бар’єрів» за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного Фонду «Відродження» у межах ініціативи «Європейське Відродження України». Проведення події також підтримали офіс Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та Консультативна група високого рівня «Північна Балтійська вісімка».
Обговорення мало на меті окреслити реальні кроки, які мають наблизити українців до повноцінної участі в єдиному європейському ринку праці. Йшлося про перші здобутки, труднощі й ризики, а також про те, як їх подолати. І головне — про те, як забезпечити справедливі умови праці для українців за кордоном.
У зустрічі взяли участь представники української влади, провідні експерти та міжнародні партнери, які поділилися баченням подальших кроків на цьому шляху.
Перші кроки України на шляху до вільного руху працівників
Учасники заходу відзначили, що питання вільного руху працівників дедалі більше переходить із символічного рівня у практичний переговорний процес. Відкриття переговорів про членство в ЄС дало Україні реальну можливість впроваджувати принципи свободи працевлаштування громадян.
На цьому наголосила Ірина Сушко, виконавча директорка аналітичного центру «Європа без бар’єрів», відкриваючи захід: «З відкриттям у 2024 році переговорів з Європейським Союзом щодо членства, в України з’явилась можливість впровадити принципи вільного руху працівників».
Вона також підкреслила важливість включення громадянського суспільства до «імітаційних сесій», що вже зараз готують основу для майбутнього діалогу з Єврокомісією.
У вітальному слові Вікторія Лобунь, радниця Віцепрем’єр-міністерки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, акцентувала на унікальній можливості, яку відкривають переговори про членство в ЄС:
«Ми зараз у дуже хорошій ситуації — ми маємо домовленість з Європейською комісією про відкриття переговорів і можемо впроваджувати принципи вільного руху працівників уже зараз, паралельно з адаптацією законодавства».
Вона також підкреслила, що це вікно можливостей потрібно наповнювати змістом уже на цьому етапі — через ініціативи, співпрацю з державами-членами та участь у пілотних проєктах.
Дмитро Шульга, директор програми «Європа і світ» Міжнародного фонду «Відродження», звернув увагу на унікальність української ситуації у контексті війни та тимчасового захисту:
«У 2022 році було прийнято рішення щодо надання українцям статусу тимчасового захисту. Це фактично відкрило доступ до ринку праці ЄС». Він підкреслив важливість пошуку рішень для переходу від цього статусу до повноцінної участі на ринку праці.
Погляд на перехідні періоди: досвід ЄС і можливості для України
Євгенія Григор’єва, експертка з аналітичного центру «Європа без бар’єрів», представила огляд практики застосування перехідних періодів у ЄС. Вона підкреслила, що хоча такі обмеження запроваджувалися з політичних міркувань, вони мали обмежений ефект і не запобігали трудовій міграції, а лише відтерміновували її.
«Практична цінність взаємних обмежень також не мала великого значення. У відсотковому відношенні до працездатного населення ЄС приплив працівників був незначним».
Експертка наголосила, що Україні варто вже зараз вести діалог з окремими державами-членами ЄС, де найбільша присутність українських працівників, і готуватися до сценарію без обмежень: «Чи готовий уряд до відсутності будь-яких обмежень вільного руху працівників після відкриття кордонів?»
Завершуючи, вона закликала уникати надмірного контролю, який може мати зворотний ефект: «Якщо тримати пісок у відкритій долоні, він залишається в ній. Якщо ж стиснути руку сильно, тоді він починає просипатися крізь пальці».
Поступ України та ЄС на шляху до вільного руху працівників: проміжні результати переговорного процесу
Після завершення скринінгу за розділом 2, що стосується свободи руху працівників, Україна переходить від підготовчого етапу до активної фази формування переговорної позиції. Про це говорили представники ключових державних органів, наголошуючи на важливості глибшого переосмислення політик та підходів.
Марко Скраль, представник Урядового офісу координації європейської та євроатлантичної інтеграції, зазначив: «Етап спринту вже завершився, і починається марафон».
За його словами, Україна має змінити усталене бачення правового статусу працівників: «Наразі, згідно з нашим законодавством, усіх іноземних громадян ми вважаємо громадянами третіх країн. Але з політичної точки зору це нелогічно, адже наші громадяни мають доступ до ринку праці ЄС, у той час як наш ринок праці залишається закритим для іноземців».
Цю думку підтримала Дарія Андрюніна, директорка Департаменту зайнятості Міністерства економіки України. Вона підкреслила, що трудова мобільність українців уже стала інтеграційним процесом, який вимагає нового мислення: «Тепер це не класична міграція, а, по суті, інтеграція наших співгромадян у європейську сім’ю».
Вона також підкреслила потребу оцінити вплив вільного руху працівників на економіку України: «Нам потрібно подивитися, що отримає Україна, які будуть ризики та вигоди — і вже на підставі цього готувати переговорну позицію»
Важливість поступової адаптації до законодавства ЄС акцентував Володимир Гончарук, заступник голови Державної служби з питань праці. За його словами, деякі норми можуть бути імплементовані лише після повноправного членства України в ЄС: «Багато норм законодавства ЄС можна буде імплементувати лише після того, як Україна стане повноцінним членом Європейського Союзу».
Водночас він наголосив на тому, що вже зараз можливе впровадження окремих положень:
«Ми можемо починати реалізацію окремих положень через пілотні проєкти, міжвідомчу співпрацю та посилення інституційної спроможності».
Таким чином, учасники дискусії окреслили чіткий перехід від декларацій до змістовної роботи. Україна завершує підготовчий етап і входить у фазу розробки переговорної позиції, що базуватиметься на реалістичних оцінках, міжвідомчій співпраці та гнучкому, але рішучому впровадженні змін.
Членство в ЄС: трудова мобільність та ключові уроки
Після отримання Україною статусу кандидата та старту переговорів про членство в ЄС питання вільного руху працівників набуло нової актуальності. Водночас цей етап вимагає врахування досвіду попередніх країн-членів, оцінки політичних ризиків і соціально-економічних наслідків. Саме цьому була присвячена експертна дискусія за участі провідних європейських політиків та дослідників.
Сесілія Мальмстрьом, колишня єврокомісарка з питань торгівлі, наголосила, що вільне переміщення працівників є однією з чотирьох фундаментальних свобод ЄС: «Громадяни ЄС мають право шукати роботу в інших країнах ЄС, працювати без дозволу, проживати для працевлаштування і залишатися навіть після його завершення». Вона підкреслила внесок українських громадян в економіку країн ЄС, посилаючись на дослідження УВКБ ООН: «Українці в Польщі сприяли зростанню ВВП цієї країни на 0,7–1%».
На її думку, обговорення перехідних періодів виникає лише на фінальних етапах переговорів про членство і значною мірою залежить від політичного контексту в країнах-членах. Водночас вона заохотила Україну до подальшого узгодження законодавства, адже приклад Швеції свідчить, що відмова від перехідних обмежень не призвела до негативного впливу на ринок праці.
Алар Стрейманн, колишній переговорник від Естонії, зосередився на складності законодавчого узгодження. Він пояснив, що свобода руху працівників — це не лише політичне гасло, а складний технічний розділ, який під час скринінгу включав понад 150 актів: «Зустрічі зі скринінгу тривали два повних дні і були дуже детальними. Це одна з найскладніших частин acquis».
Він також звернув увагу на те, що у багатьох країнах навіть довелося вносити зміни до конституцій, аби забезпечити повноцінну реалізацію прав громадян ЄС на території нових членів.
Мар’я Ріслаккі, колишня постійна представниця Фінляндії при ЄС (2017–2021), поділилася досвідом Фінляндії щодо переговорів про перехідні періоди та відкриття ринку праці. Вона наголосила, що вільний рух працівників був для Фінляндії принципово важливим: «Від самого початку було зрозуміло і всі підтримали це, що це одна з основоположних свобод внутрішнього ринку».
Проте, через побоювання щодо масового напливу працівників, країна вирішила запровадити перехідний період на 2 роки — як компроміс між політичними силами та соціальними партнерами: «Роботодавці дуже хотіли відкрити ринок праці. Ми вирішили почати з двох років перехідних положень, а потім побачити, що відбудеться».
Вона також нагадала, що Фінляндія першою скасувала обмеження вже після першого етапу, оскільки побоювання не справдилися.
Сандра Ману, доцентка Центру міграційного права юридичного факультету Радбаудського університету (Нідерланди), звернула увагу на правовий і політичний вимір запровадження перехідних періодів. Вона наголосила: «Те, про що йдеться сьогодні — чи мають бути перехідні заходи і в якому вигляді — це не є питанням права, власне, а в набагато більшій мірі є політичним питанням».
На її думку, аналіз попередніх розширень ЄС свідчить, що аргументи на користь перехідних періодів є слабкими: «Історично, проаналізувавши попередні хвилі розширення ЄС і як вони вплинули на ринки праці, то бракує аргументів на користь перехідних періодів».
Сандра Ману також наголосила, що трудова міграція — це багатовекторний процес, що змінює не лише економіку, а й самі моделі розвитку: «Я з Румунії, і з досвіду моєї країни — в ІТ-секторі дуже багато людей приїхали з Румунії до Німеччини. І на якомусь етапі німецькі компанії вже почали приїжджати в Румунію і створювати бізнеси там».
Вона навела приклад дискусії в Нідерландах, де ставиться запитання: «Чи компанії повинні залучати працівників, чи, навпаки, їм краще приїжджати туди, де ці ресурси є дешевшими».
Досвід країн-членів ЄС засвідчує: ефективна інтеграція у спільний ринок праці вимагає не лише політичної волі, а й глибокої правової та інституційної готовності. Перехідні періоди — не універсальний рецепт, а політичний інструмент, який використовувався в різні часи з різною ефективністю. Для України це означає потребу заздалегідь готувати аргументовану позицію, спираючись на приклади попередніх розширень та реальні міграційні тенденції. Свобода руху працівників має розглядатися не як загроза, а як ресурс — за умови, що політика супроводжується адаптацією системи освіти, послуг і захисту прав.
Переваги та ризики відкриття ринків праці України та ЄС очима експертів
Завершальна частина обговорення була присвячена соціально-економічним аспектам відкриття ринків праці між Україною та Європейським Союзом. Експерти поділилися оцінками можливих наслідків цього процесу для національних економік, ринку праці та суспільств загалом.
Вероніка Мовчан, директорка з наукової роботи Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, наголосила на необхідності зваженого підходу. Вона зазначила, що українські працівники, які вже зараз перебувають у країнах ЄС, є важливим людським капіталом для майбутнього відновлення України: «Зараз люди, які перебувають в країнах ЄС, є надзвичайно важливим людським ресурсом. Це люди, які вже навчилися працювати в умовах ринку, мають нові навички. І вони можуть стати основою для відновлення країни. Але є ризик, що якщо вони не побачать можливостей для себе вдома, то можуть і не повернутись».
Водночас вона звернула увагу на необхідність прораховувати і виклики: «Треба визнати, що трудова мобільність створює і певні ризики: наприклад, відтік фахівців з України та певне нерівномірне представлення українців у різних сегментах європейського ринку праці. Часто це нижчі позиції, і для багатьох немає рівного доступу до якісної зайнятості».
Василь Бабич, старший аналітик з економічної політики в аналітичному центрі EasyBusiness, акцентував увагу на внутрішній дефіцит робочої сили та стратегічну необхідність її поповнення: «За нашими підрахунками, які базуються на аналізі Мінекономіки та даних ООН, Україні, щоб мати стале зростання ВВП на рівні 7% з 2022 до 2032 року, потрібно від 3,1 до 4,5 мільйонів додаткової робочої сили. Ми маємо дефіцит на ринку праці вже зараз – і ця потреба буде тільки зростати».
Він також звернув увагу на ще одну сторону міграційних процесів — потенціал для зворотного руху робочої сили: «Чи є якісь дослідження, які стосуються руху працівників зі старих країн-членів ЄС у нові? Наприклад, фіни в Естонію чи шведи в Польщу? Чи це питання взагалі вивчалось?».
Його зауваження підкреслило важливість бачити ринок праці як двосторонню систему мобільності, а не лише як виклик з боку українських працівників.
Ольга Макогон, проєктна менеджерка Офісу реформ Кабінету Міністрів України, підкреслила важливість чіткого розмежування між різними видами політик, що регулюють мобільність: «Перш за все, необхідно звернути увагу на ширший підхід, який впроваджується на рівні Євросоюзу. Це політика управління законною міграцією. Те, що ми пов’язуємо зі свободою працевлаштування працівників, – це лише один зі складових елементів цього більш загального процесу».
Вона також зауважила, що більшість дискусій стосуються не громадян ЄС, а саме третіх країн: «Напевно, більшість дискусій, які ми сьогодні проводимо, стосуються саме громадян третіх країн, які не є громадянами ЄС. Це дуже важливо – щоб ми не плутали ці два напрямки у внутрішньому політичному плануванні».
Вікторія Середа, головна координаторка Віртуального Українського Інституту передових досліджень (VUIAS) у Інституті перспективних досліджень у Берліні, окреслила ширший соціальний контекст трудової мобільності. Вона звернула увагу на вплив тимчасового захисту на міграційні процеси та майбутні виклики для України: «Маємо досвід близько 5 мільйонів українців, які перебувають під тимчасовим захистом. І коли почнемо говорити про відновлення, то багато з них, якщо побачать тут можливості, повернуться. Але частина залишиться в ЄС — і це треба визнати і планувати, як інтегрувати їх».
Вона також наголосила, що в умовах демографічного тиску країна має вже зараз формувати стратегії відкритості до нових міграційних потоків: «Відкриття ринку праці не лише для українців в ЄС, а й для іноземців в Україні – це питання не майбутнього, а сьогодення. І для цього потрібно напрацьовувати як законодавство, так і освітні політики, бо соціальні права повинні йти поруч із економічною інтеграцією».
Родіон Колишко, радник Конфедерації роботодавців України, звернув увагу на необхідність досягнення балансу інтересів між економічною ефективністю та дотриманням стандартів праці. Він підкреслив, що українські роботодавці вже зараз зіштовхуються з гострим дефіцитом кадрів, який не вирішується традиційними адміністративними механізмами.
Він закликав українську сторону активніше формувати переговорну позицію щодо перехідних періодів: «Україна має вже зараз визначити, що для нас пріоритет — повноцінне включення до свободи руху працівників, чи обережна поступовість. Але важливо, щоб це рішення базувалося не лише на політичному компромісі, а й на економічному аналізі».
Ярослав Рущишин, народний депутат України, акцентував на застарілості чинного трудового законодавства України та потребі системних змін: «Наше українське законодавство орієнтоване на те, що українець є найманим працівником. Воно пострадянське і природно сформоване під цей тип трудових відносин. Нам треба зробити революційні зміни на ринку праці – щоби випробувати, навчитися, і тоді мати іншу переговорну позицію при вступі до ЄС».
Учасники панелі підкреслили, що відкриття ринків праці повинне враховувати не лише економічну доцільність, а й соціальну складову. Важливо не лише забезпечити мобільність, а й уникнути дискримінації, узгодити моделі міграційної політики та налагодити діалог між державою, роботодавцями та громадянами. Прозвучала думка, що розширення можливостей має супроводжуватись розвитком людського капіталу і гарантіями рівності.
ВІдтак, обговорення, організоване аналітичним центром «Європа без бар’єрів», стало простором для фахового, глибокого та відкритого діалогу про свободу праці у контексті євроінтеграції. Учасники з різних країн поділилися цінним досвідом, аналітичними підходами та політичними рекомендаціями, які можуть допомогти Україні пройти складний, але важливий шлях адаптації до стандартів ЄС. Дискусія засвідчила: вільний рух працівників – це не лише юридична формальність, а й потужний інструмент розвитку, що торкається мільйонів українців.
Попри політичну чутливість теми, експерти й представники влади продемонстрували спільне бачення – досягти повноправної участі українців на європейському ринку праці через реалістичні кроки, аналітичну підготовку та виважене використання інструментів, таких як перехідні періоди чи пілотні ініціативи. Досвід минулих розширень ЄС доводить: прозорість, передбачуваність і партнерство – ключ до справедливого відкриття ринків праці.
