Візовий Кодекс ЄС, що набув чинності з 5 квітня 2010 року суттєво змінює та доповнює правове поле самого Євросоюзу, так і міжнародно-правові норми, що регламентують відносини ЄС з третіми країнами (насамперед Угоди про спрощення візового режиму).
Якими є основні зміни, запроваджені Візовим Кодексом у порівнянні з попереднім законодавством та міжнародними угодами?
Здійснено уніфікацію численних норм і правил візової політики, значна частина яких донедавна визначалась національним законодавством країн-членів, внаслідок чого візова політика країн-учасниць Шенгенської зони суттєво відрізнялась між собою. Очевидно, певні відмінності візової практики зберігатимуться і надалі, але принаймні її основні елементи рухаються в бік уніфікації, що має спростити життя отримувачам віз.
Стандартний консульській збір (ціну візи) встановлено на рівні 60 Євро (Стаття 17) і передбачено, що для окремих країн чи категорій осіб можуть запроваджуватися пільги (на кшталт тієї, що встановлена щодо України та низки інших країн, візовий збір для яких складає 35 Євро).
Вперше ґрунтовно врегульовано інститут представництва – передачу функції видачі віз (або, як мінімум, прийняття візових заявок) однією країною-членом іншій у випадку відсутності її консульської установи на території даної держави (регіону). Дане нововведення повинне спростити умови отримання віз громадянам малих країн, де немає посольств (консульств) всіх країн-членів ЄС (Стаття 8) – їм не доведеться надалі їздити за візами до консульств, розташованих у інших країнах. В нашому регіоні це стосується насамперед Молдови, а також кавказьких країн.
У зв’язку із запровадженням біометричного контролю, при першому поданні на Шенгенську візу заявник зобов’язаний надати дозвіл на зняття відбитків пальців. При отриманні наступних віз протягом 59 місяців будуть копіюватися раніше відскановані дані, після чого їх треба буде здати повторно. Ця норма буде введена на практиці тільки після того, коли запрацює нова «Візова інформаційна система» (VIS). У випадку України – не раніше, ніж у 2-й половині 2011 року.
Особливий інтерес активної частини українських громадян має привернути Стаття 24(2) , згідно якої багаторазові візи потрібно видавати із терміном дії від шести місяців до п’яти років, якщо…заявник доведе потребу або обґрунтує намір частих чи регулярних подорожей, зокрема через власний професійний чи сімейний статус, наприклад, бізнесмени, цивільні службовці, задіяні до здійснення регулярних офіційних контактів із інституціями держав-членів ЄС та інституціями Європейського Союзу, представники неурядових організацій, які подорожують із метою освітньої практики, участі в семінарах, конференціях, члени сімей громадян ЄС, члени сімей громадян третіх країни, які законно проживають на території держав-членів ЄС, моряки.
Деякі категорії, згадані тут, були обійдені увагою Угодою про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС, зокрема представники неурядових організацій, які тепер можуть апелювати безпосередньо до даної статті Кодексу, вимагаючи видачі багаторазових та довготермінових віз.
Найважливішою новацією даної статті є запровадження нижньої межі стандартної багаторазової візи – 6 місяців, із перспективою видачі наступних віз з терміном дії до 5 років. Раніше, згідно Угоди про спрощення оформлення віз, була встановлена лише верхня межа тривалості багаторазових віз (наприклад, «до 1 року», «до 5 років»), що обумовлювало видачу великої кількості фіктивно-багаторазових віз із терміном дії у кілька тижнів. Тепер видачу багаторазової візи на термін дії менший, ніж 6 місяців можна буде вважати дією, невідповідною законодавству.
Введене в правове поле діяльність посередників (провайдерів зовнішніх послуг), що діють на принципах аутсорсингу, надаючи додаткові платні послуги із прийняття візових заявок, перевірки пакету документів, та їхньої доставки до консульських установ (Стаття 43). Тепер їхня діяльність є законною, втім встановлено, що граничний обсяг платежів таким посередникам не може перевищувати 30 Євро (50% від стандартного консульського збору – Стаття 17). Окрім того, консульство має гарантувати заявникам можливість альтернативного (без посередників) доступу до консульства.
Уточнено список (втім невичерпний) документів, які можуть вимагатися від заявників на підтвердження мети візиту, фінансової спроможності та намірів залишити територію ЄС до завершення дії візи. У цій сфері Кодекс не містить прогресивних змін, адже, як і раніше, передбачено, що можуть вимагатися документи що дають підстави для оцінки наміру заявника залишити територію держав-членів ЄС до завершення дії візи. До цієї групи документів, як і раніше, може відноситись інформація конфіденційного характеру, наприклад доказ наявності нерухомого майна та доказ зв’язків з країною проживання: родинні зв’язки; професійний статус. Як і раніше, консульства можуть вимагати інформацію про комерційну діяльність компанії (у випадку візи для ділових подорожей) та інші документи, що не мають стосунку до змісту планованої подорожі.
Регулювання підстав відмови у візі містить два позитивні нововведення, по-перше, консульства тепер зобов’язані вказувати причину відмови (раніше це не було обов’язковим) та, по-друге, мають передбачити доступність процедури апеляції.
В той же час зберігається право консульства відмовляти у візі із суто суб’єктивних мотивів, наприклад, якщо не в повній мірі доведено «намір залишити територію держав-членів ЄС після завершення терміну дії візи». Як свідчить практика, саме таке пояснення використовується в більшості випадків і його застосування не передбачає жодних об’єктивних критеріїв і нерідко містить ознаки дискримінації (за ознакою статі, віку, сімейного стану чи роду занять).
Висновок
Більшість прогресивних нововведень Візового Кодексу ЄС для українських громадян не є новими, адже значна їх частина відпрацьована у рамках діючої з 2008 року Угоди про спрощення оформлення віз між Україною та ЄС. Однак у деяких аспектах Візовий Кодекс все ж є кроком уперед у порівнянні з даною Угодою.
Загалом слід вітати здійснений намір ЄС уніфікувати візові процедури всіх країн Шенгенської зони, призвести до спільного знаменника вимоги до візових заявників.
Найбільш важливим позитивним нововведенням візового Кодексу можна вважати встановлення нижньої межі стандартної багаторазової візи – 6 місяців, із перспективою видачі наступних віз з терміном дії до 5 років. При послідовному виконанні цієї норми усі категорії громадян, що об’єктивно потребують регулярних поїздок до країн ЄС, мають бути забезпечені довгостроковими візами, що призведе до зменшення черг біля консульств та певного поліпшення суспільної атмосфери навколо проблеми видачі шенгенських віз.
Детальніший аналіз Візового Кодексу ЄС у вигляді його коментованого перекладу буде оприлюднено «Європою без бар’єрів» наприкінці квітня 2010 року.
Оригінал документу знаходиться тут
