“Європа без бар’єрів” продовжує знайомити вас із низкою досліджень, зокрема мова йде про беззаперечний досвід Польщі та Сербії у галузі міграційної політики. Сербія, як і Польща пройшла довгий шлях до вирішення проблем у міграційній сфері, створення національного підходу до боротьби з нелегальною міграцією, модернізації візової політики. Значна увага приділяється співпраці з неурядовими організаціями та аналітичними центрами.
Найбільш цікавими для України елементами польського досвіду в галузі міграційної політики слід вважати досвід міжвідомчої координації, раціональний підхід до боротьби з нелегальною міграцією, налагодження ефективної співпраці між державою та неурядовими організаціями.
Деякі найважливіші для Сербії елементи міграційної політики, зокрема ті, що пов’язані зі значною кількістю біженців (після війн 90-х
років) та їхньою реінтеграцією, не є актуальними для України. Втім багато елементів, що зумовлені спільністю проблем та викликів, мають бути вивчені та використані українською стороною.
Зокрема, найбільш цінним може вважатися досвід Сербії щодо законодавчого та інституційного забезпечення міграційної політики,
координації її окремих елементів, модернізації візової політики, роботі зі створення міграційного профілю.
Польща
Ефективна внутрішньовідомча логістика та координація зусиль між відомствами В Україні, як і в Польщі, донині не існувало єдиного органу, компетенція якого охоплювала б усі питання, пов’язані з міграцією та мігрантами. Однак польська практика взаємодії між різними міністерствами та відомствами свідчить, що більшість проблем можна вирішувати за допомогою кооперації між ними, і навіть завдяки продуманій логістиці всередині одного відомства.
Причому взаємодопомога може бути не лише між силовими структурами (як то Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Прикордонної служби). Існують приклади налагодженої співпраці між силовими та несиловими відомствами. Зокрема, Державна
інспекція праці (Państwowa Inspekcja Pracy) (спеціальний орган, підконтрольний Сейму, до компетенції якого входить перевірка дотримання законодавства про працю) плідно співпрацює з Прикордонною службою та поліцією у випадку перевірки працедавців, що використовують працю найманих працівників іноземців. Спільні перевірки документів дозволяють не лише виявляти порушників, але й застосовувати у необхідних випадках примусові дії щодо них — що було б неможливо, якщо б працівники Інспекції праці діяли сепаратно.
Важливим є відпрацювання системи використання наявних ресурсів в рамках одного відомства. Наприклад, з огляду на поліетнічний характер міграційного потоку, у прикордонників та адміністрації підпорядкованих Прикордонній службі пунктів тимчасового утримання нелегальних мігрантів, виникає потреба у перекладачах з екзотичних мов. Утримання декількох таких спеціалістів на постійній чи контрактній основі при кожному з пунктів, до яких направляють нелегалів, є задорогим. Натомість, у кожного з керівників регіонального відділу Прикордонної служби є інформація про перекладачів, що співпрацюють з іншими відділами та пунктами утримання. За потреби може бути організоване швидке направлення такого спеціаліста до тієї ділянки кордону, де в його послугах виникає необхідність.
Важливість цього досвіду для України полягає в тому, що за умов обмеженості в коштах на ті чи інші міграційні програми, раціональне використання наявних можливостей відповідних служб також може приносити вагомі результати.
Відмова від пріоритетності силових та каральних рішень
Одним з наріжних каменів сучасної міграційної політики Польщі є визнання того факту, що проблеми міграції неможливо вирішити лише за допомогою поліційних заходів. Неодноразово оголошувані амністії для нелегальних мігрантів дали змогу легалізуватись і ефективно інтегруватись в польське суспільство тисячам вихідців з В’єтнаму та Вірменії, які прибули до країни напередодні та невдовзі після розпаду Радянського Союзу та соціалістичного блоку. В планах уряду є оголошення чергової амністії, з якої можуть скористатись, насамперед, вихідці з країн колишнього СРСР, у тому числі — й доволі значна кількість українців. Польща уникала спокуси вжити репресивні заходи навіть у випадку дій відверто кримінального характеру (захоплення вихідцями з Чечні, головним чином — жінками, потягу, який прямував до Страсбургу).
Немає жодних обмежень для діяльності правозахисних організацій, які відслідковують дотримання відповідними службовцями законів про захист прав мігрантів. Досвід Польщі може бути наочною демонстрацією того, що використання подібного підходу не призводить до збільшення міграційних потоків та не відкриває широкий простір для зловживань збоку самих мігрантів. На жаль, подібна філософія не сприймається на усіх щаблях українського держапарату — посадовці схильні надавати перевагу методам примусу.
Співпраця з неурядовими організаціями та аналітичними центрами, широке обговорення суспільних проблем в міграційній сфері
Недоліком української практики підготовки принципових рішень в сфері міграції є її кулуарність — як правило, проекти законів та підзаконних актів готуються силами державних службовців чи окремих депутатів. Лише в окремих випадках до цього долучаються професійні вчені, що вивчають проблеми міграції, тоді як неурядові організації, зокрема, об’єднання самих мігрантів, а також НУО, що працюють у сфері надання послуг та допомоги мігрантам та біженцям взагалі ігноруються. У даному контексті польський досвід засвідчує ефективність активного діалогу усіх зацікавлених сторін та відкритого громадського обговорення проблем.
Для ілюстрації відмінностей у підходах та рівня інтенсивності співпраці про співпрацю з НУО можна порівняти інформацію на
офіційних сайтах польських та українських міністерств та відомств. Наприклад, польське Міністерство праці та соціальної політики має не лише спеціальний розділ, присвячений співпраці з неурядовими організаціями, але й створило окремий інтернет-портал, який відображає всі аспекти цієї співпраці, містить базу даних проектів, реалізованих НУО тощо.
Інтернет сторінка українського Міністерства праці та соціальної політики має підрозділ «Громадські організації», але його оновлення здійснюється з середньою періодичністю один раз на три місяці і то суто формально. Ще більш формально виглядає наповнення відповідного розділу на сайті Державного комітету України в справах національностей та релігії, (для порівняння — відповідний розділ з сайту Управління в справах іноземців (Urząd do Spraw Cudzoziemcow).
Щоправда, в даному контексті проблема полягає не лише в закритості української бюрократії, але й у неспівмірно більш активній позиції польських неурядових організацій. Отже, запозичення досвіду Польщі має відбуватись паралельно як держслужбовцями, так і представниками НУО.
Сербія
Деякі найважливіші для Сербії елементи міграційної політики, зокрема ті, що пов’язані зі значною кількістю біженців (після війн 90-х років) та їхньою реінтеграцією, не є актуальними для України. Втім багато елементів, що зумовлені спільністю проблем та викликів, мають бути вивчені та використані українською стороною.
Зокрема, найбільш цінним може вважатися досвід Сербії щодо законодавчого та інституційного забезпечення міграційної політики, координації її окремих елементів, модернізації візової політики, роботі зі створення міграційного профілю. Протягом 2008-2010 років вперше в Республіці Сербія розроблена цілісна політика моніторингу міграційних потоків, а також визначено методологію створення міграційного профілю Сербії.
Стратегія
Стратегія управління міграцією була прийнята 23 липня 2009 року23. Рекомендації та необхідні заходи, передбачені в Стратегії:
—— Зміст міграційного профілю Сербії буде визначатись відповідно до європейських інтеграційних вимог, беручи до уваги особливі характеристики Республіки Сербія.
—— Міграційний профіль Сербії буде регулярно оновлюватися.
—— Статистичний облік вестиметься відповідно до стандартів ЄС.
—— Запроваджуватимуться нормативні та технічні умови для обміну даними між відповідними інституціями.
—— регулярний збір інформації, статистики та звітів про міграцію, триватиме відстеження трендів міграційних потоків
—— Буде визначено орган, відповідальний за збір даних.
Практична робота зі створення міграційного профілю Сербії триває. Профіль повинен включати статистику імміграції та еміграції,
аналіз загроз, систематизовану міграційну політику по відношенню як до нелегальної, так і законної міграції, та чітко визначені шляхи реалізації проблем.
Стратегія також закладає фундамент організаційної структури розвитку міграційної політики. Вона окреслена відповідно до повноважень та обов’язків міністерств та органів державної влади у сфері міграції відповідно до закону про міністерства, інших законів та відповідних нормативних актів та стратегій.
Координація
У лютому 2009 року уряд Сербії створив координаційний орган з моніторингу та управління міграцією�25 що складається з міністрів, які є відповідальними за певні міграційні аспекти відповідно до їх компетенції. Комісаріат біженців керує функціональними та адміністративно-технічними завданнями координаційного органу.
Кожних 90 днів координаційний орган подає уряду письмові звіти про хід роботи. В українських реаліях основна відповідальність вочевидь має бути покладена на інший орган (Комісаріат біженців є специфічною сербською інституцією, пов’язаною зі спадщиною 90-х років), втім цілісна міграційна політика потребує урядової координації, оскільки всі повноваження та ролі у даній сфері об’єктивно не можуть бути зосереджені в одних руках навіть після створення міграційної служби.
Законодавство
Важливим законодавчим елементом є Закон про іноземців26. Особливо вагомі положення цього закону стосуються створення централізованої бази даних, яка міститиме інформацію, занесену до особливих реєстрів (в загальному 21 реєстр: 16 — Міністерства внутрішніх справ та 5 — Міністерства закордонних справ). Централізована база даних може використовуватись уповноваженими офіцерами поліції в Міністерстві внутрішніх справ, уповноваженими державними службовцями Міністерства закордонних справ та дипломатичних і консульських місій Республіки Сербія, з метою виконання своїх обов’язків відповідно до повноважень, закріплених цим законом. За дозволу Міністра внутрішніх справ, дані центральної бази за необхідності можуть використовуватись іншими державними установами з метою виконання обов’язків в межах їх компетенції.
Зміни у візовій політиці
Важливими були реформи у сфері видачі віз для перебування на території Сербії, Закон про іноземців ввів типи віз відповідно до
стандартів Шенгену. Закон визначає вимоги для в’їзду та перебування іноземців в країні, можливості реєстрації їх місця проживання через Інтернет; існуючі типи віз, що були скасовані, та нові типи віз (A —аеропортна транзитна віза, B — транзитна віза, C — віза для короткострокового перебування та D — довгострокова віза).
Щодо типів віз, потрібно зазначити, що на відміну від попередньої практики, візу типу D для тимчасового перебування можна також отримати в дипломатичних та консульських місіях Республіки Сербія. Скасовано туристичну перепустку, введено прикордонний дозвіл, який тепер видається за чітко регульованими умовами та через процедуру, зазначену в законі. Введено тимчасове перебування, яке до того не регулювалось нормативними актами. Закон визначає надзвичайно високі штрафи для іноземців, які порушують положення закону, та для громадян, фізичних чи юридичних осіб, які не повідомляють про перебування іноземця.
Запровадженння візової інформаційної системи ще не завершене. Візова система країни є частиною державної безпеки та її спроможності координовано управляти кордонами. Введення такої системи сприятиме роботі дипломатичних та консульських місій, а також вирішенню завдань, пов’язаних із перевіркою документів на пунктах перетину кордонів, що належать до компетенції Міністерства внутрішніх справ. Основними виконавцями проекту є Міністерство внутрішніх справ та Міністерство закордонних справ. Рішення, розроблені в проекті, базуються на каталозі найкращих прикладів Шенгену та відповідають Спільним консульським інструкціям ЄС.
Повну версію публікації ви можеет знайти на:
https://europewb.org.ua/upload
