Країнами Східної та Південної Європи накопичено значний досвід проведення громадсько-політичних кампаній за свободу пересування. Історія їх сягає ще у часи падіння залізної завіси, коли громадяни колишніх соціалістичних країн уперше змогли вільно подорожувати країнами колишнього «капіталістичного світу».
Олександр Сушко | Європа без бар’єрiв
У заголовок даного матеріалу винесено слоган (який одночасно є і назвою) однієї з найбільш примітних «антивізових» кампаній у сучасній Європі, здійснюваною організацією «Європейська ліберальна молодь» (European Liberal Youth – LYMEC). Це – не єдиний рух такого типу, але останні 2 роки – мабуть, найбільш активний.
Втім історія кампаній за скасування візових бар’єрів у Європі налічує вже чималу кількість прикладів, кожен з яких є гідним уваги, враховуючи ситуацію в Україні та тій частині Європи, що перебуває поза межами ЄС.
Країнами Східної та Південної Європи накопичено значний досвід проведення громадсько-політичних кампаній за свободу пересування. Історія їх сягає ще у часи падіння залізної завіси, коли громадяни колишніх соціалістичних країн уперше змогли вільно подорожувати країнами колишнього «капіталістичного світу».
Тоді, внаслідок надзвичайно сприятливого збігу обставин (ейфорія з приводу оксамитових революцій в Центральній Європі співпала у часі із формуванням режиму вільного пересування в Європі, відомого нині як Шенгенська система) країни Центрально-Східної Європи (Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Словенія, країни Балтії) у дуже стислі терміни 1-ї половини 90-х років отримали право вільного пересування, за деякими тимчасовими винятками, усією територією Європейської спільноти. Тому громадські ініціативи, що стосувались питань вільного руху осіб, одразу ж зосереджувались на більш амбітних завданнях – зокрема, свободи працевлаштування та права на постійне проживання у тодішніх країнах ЄС. Ці ініціативи не є предметом нашого розгляду.
Значно довший і складніший шлях до скасування віз було подолано Румунією та Болгарією – країнами, що не встигли потрапити у «першу хвилю» вільної Європи 90-х років. Їхній шлях до безвізового режиму розтягнувся в часі на понад 10 років з часів оксамитових революцій. Лише 1 грудня 2000 року Рада ЄС ухвалила рішення щодо скасування візових вимог для цих країн.
Цьому передував тривалий процес оцінки відповідності цих двох країн чітким критеріям, адже на той час вже була ухвалена відома Регуляція Ради ЄС № 574/1999 від 12 березня 1999 року, яка визначала список країн, громадяни яких повинні отримувати візи для подорожей у країни-члени ЄС [1] – так званий шенгенський «чорний список», що у своїй первісній редакції включав Болгарію та Румунію.
Втім у редакції «чорного списку» від 15 березня 2001 року обидві країни вже відсутні [2], і поки що, станом на березень 2009 року цей факт залишається поодиноким випадком успішного розв’язання візового питання з уже сформованою Шенгенською системою на рівні окремих держав.
Ймовірно, дії болгарської та румунської влади в подоланні візового бар’єру з Європою не були б настільки успішними, якби не спирались на наполегливу колективну волю громадян, виражену у громадській дії на національному та міжнародному рівні.
Ще зараз в мережі Інтернет можна побачити веб-сторінку болгарської громадської кампанії за скасування віз «Без віз, Європа!», яку впродовж кількох років напередодні вирішального 2000 року реалізовували болгарські неурядові організації при підтримці своїх колег з тодішнього ЄС [3].
І хоча більшість модулів веб-сторінки вже не працює (що не дивно, адже кампанія досягла своєї мети вже понад 8 років тому), можна побачити, що структурно вона складалася з детального аналізу ситуації, посилань на документи, повідомлень та заяв болгарських неурядових організацій, рекомендацій «що має бути зроблено», зворотнього зв’язку. Останнім оновленням веб-сторінки є повідомлення від 1 грудня 2000 року про позитивне для Болгарії рішення ради ЄС про скасування віз – зображене фото привітання болгарськими парламентарями тодішнього міністра закордонних справ Болгарії Надєжди Михайлової.
Рішення щодо надання безвізового режиму Румунії та Болгарії було значною мірою політичним: незадовго перед тим, у грудні 1999 року обидві країни були визнані кандидатами на вступ до ЄС, однак їхній досвід спільної солідарної дії влади і громадськості із залученням підтримки в тодішньому ЄС з метою скасування віз є першим в Європі досвідом такого роду і, безумовно, має бути взятий до уваги при плануванні подібних зусиль в Україні.
Інший етап громадської дії за свободу пересування у Європі пов’язаний з країнами колишньої Югославії та Албанії – за винятком Словенії та Хорватії, які користуються правом безвізового в їзду до Шенгенської зони з моменту її практичного створення у 1995 році.
Громадяни Сербії, Чорногорії, Македонії, Боснії та Герцеговини та Македонії донині віднесені до шенгенського «чорного списку» та потребують віз для в’їзду в країни ЄС. Це ж стосується власників виданих протягом минулих років місією ООН UNMIK тимчасових паспортів жителів Косова.
Ситуацію з Македонією не рятує наразі й той факт, який свого часу суттєво допоміг Румунії та Болгарії – візовий режим зберігається незважаючи на те, що ця країна є офіційною країною-кандидатом ЄС.
Зважаючи на інтенсивний характер міжлюдських контактів між згаданими балканськими країнами та Євросоюзом, природній інтерес до свободи пересування та незадоволення існуючим статус-кво виявилися у низці кампаній, ініціатив та заходів, спрямованих на усунення візового бар’єру у відносинах з Європейським Союзом.
Особливо цей процес активізувався після створення позитивного прецеденту сусідніх Румунії та Болгарії, завершення балканських воєн часів правління Мілошевича та початку процесу Стабілізації та Асоціації для Західних Балкан, кінцевою метою якого є повна інтеграція зазначених країн до ЄС.
Македонія, будучи де-факто лідером групи західнобалканських країн в процесі європейської інтеграції, виступає також центром громадянської ініціативи щодо лобіювання скасування візового режиму.
В цій країні існують коаліції НУО та окремих активістів, що здійснюють регулярні акції, спрямовані привернути увагу до проблем браку свободи пересування, що стримує реалізацію легітимних прагнень законослухняних громадян.
Особливо активними у цій діяльності є македонські молодіжні організації, що регулярно здійснюють різноманітні публічні акції не тільки в своїй країні, але й в Брюсселі та інших європейських столицях.
22 та 23 січня 2009 року група з 50 македонських студентів влаштувала акцію протесту безпосередньо біля будинку Європейської Комісії в Брюсселі, вимагаючи від Європейського Союзу подальших кроків у лібералізації візового режиму для їхньої країни.
Студенти, що представляли громадську ініціативу «Віза? Ні!!!» (Visa? No Way!!!), розіграли театралізовану виставу, що гротескно зображала найбільш непривабливі боки візового режиму та процедури отримання віз. Їм вдалося зустрітися з деякими депутатами Європарламенту, з яких найбільш зацікавленими були депутати від Словенії – ця колишня югославська країна наполегливо підтримує колишніх співвітчизників у їхніх європейських прагненнях.
Як заявив один із лідерів ініціативи, «Ми їхали весь шлях автобусом зі Скоп’є щоб лобіювати, інформувати європейських політиків про те, що наявна візова лібералізація не працює так, як було обіцяно, і ми вимагаємо скасувати візи повністю і здійснювати тиск з тим, щоб включити це питання до порядку денного наступного засідання Європейської Ради».
Крім того, завдяки зусиллям даної громадської ініціативи, за період, починаючи з 2 грудня 2008 року протягом місяця було зібрано підписи 16393 македонських студентів під петицією проти візового режиму, що була передана послам країн-членів ЄС у Македонії під час круглого столу, де дебатувалась візова тема.
Слід зазначити, що в 2-й половині 2008 року у країнах Західних Балках побутували з подачі місцевих політиків завищені очікування щодо можливості дуже швидкого (вже у грудні 2008 року) рішення ЄС про скасування візового режиму. Коли ж цього не сталося, назовні вихлюпнулося певне роздратування ситуацією.
Втім, громадські зусилля тут мають довготривалий та системний характер. Саме досвід Західних Балкан переконливо демонструє, що найбільшого ефекту досягають ті ініціативи, що з самого початку мають міжнародний характер, спираються на вже існуючі, структуровані та добре впізнавані міжнародні мережі.
Ці мережі можуть бути як суто громадськими, позапартійними, так і політичними, складаючи елемент мережевої діяльності коаліцій політичних партій та рухів.
Вже згадана ініціатива македонських студентів “Visa? No Way!!!” набула настільки широкого розголосу завдяки тому, що з самого початку була підтримана і стала частиною міжнародної діяльності Молодих Європейських Федералістів – “JEF-Europe» [4] – міжнародний політичний молодіжний рух, що виступає за демократичні реформи, глибоку інтеграцію та створення Федерації Європи.
Фактично, згадана громадська ініціатива “Visa? No Way!!!” була започаткована македонськими активістами Молодих Європейських Федералістів у розвиток одного із загальних напрямів міжнародного лобіювання ідеї вільного пересування громадян в тому числі через подальшу лібералізацію та скасування візових режимів у Європі.
Раніше, у грудні 2006 року на з’їзді Молодих Європейських Федералістів в Афінах було ухвалено резолюцію «Проти візового режиму. Інституції ЄС, уряди країн-членів, депутати Європарламенту: будьмо разом». У документі, зокрема, було зазначено:
«JEF-Europe розглядає верховенство права та вільний рух осіб як одні з фундаментальних прав людини, важливу частину концепції Європейського громадянства та суттєвий елемент успішного майбутнього Європи.
JEF-Europe
• Глибоко стурбований нині існуючим візовим режимом щодо країн Західних Балкан, що стримує прогрес торгівлі, бізнесу, освіти та більш відкритих громадянських суспільств та, як результат, негативно позначається на регіональній стабільності;
• Жалкує, що цього Нового року європейські лідери вирішили збільшити плату за візи, що робить право на свободу пересування ще більш нездійсненним;
• Стривожений тим, що візові механізми рухаються в напрямі, що відділяє «гідних» від «негідних» та є джерелом стримування доброчесних подорожуючих, підриває спроможності держав регіону, та функціонує не стільки як перешкода, як додаткова можливість для організованої злочинності;
• Побоюється того, що саме Європейський Союз стримує інтеграцію Західно-балканського регіону в такому засадничому елементі, яким є свобода пересування;
• Наполягає на тому, що таке рішення прямує врозріз із базовими принципами ЄС, тому має бути негайно скасоване.
• Виходячи з вищенаведеного, JEF-Europe підкреслює, що вільне пересування має бути застосоване для усіх європейців, і що Західні Балкани мають отримати від ЄС в сенсі взаємності, оскільки країни регіону майже повністю лібералізували візовий режим для європейських громадян.
Відповідно, JEF-Europe вимагає
Від Європейської Комісії:
• Створити Дорожню карту для кожної країни з чіткою картиною кроків, які мають бути зроблені, щоб поліпшити візовий режим з боку ЄС;
• Переглянути спільні консульські інструменти з метою стимулювання спрощеної візової процедури
Від країн-членів забезпечити:
• Сильнішу настанову щодо того, що віза має бути видана;
• Спрощене клопотання із меншою кількістю документів, що вимагаються;
• Скасування плати за візу;
• Скасування інтерв’ю;
• Скорочення терміну розгляду клопотання.
Відповідно, JEF-Europe закликає Європейський Союз та країни-члени зробити вибір: чи буде зроблено сигнал найближчим європейським сусідам щодо того, що вони також європейці і потенційно – громадяни ЄС? Чи буде збережено режим, за якого організований кримінал легко долає перешкоди, тоді як законослухняні подорожуючі принижуються біля дверей консульств.
З тексту даної відозви зрозуміло, що її ініціатори зосереджені на проблематиці Західних Балкан і не поширюють свої заклики на інші країни Східної Європи, зокрема, Україну. Переважно це зумовлено тим, що в Україні, як і в інших країнах регіону, бракує молодіжного руху, інтегрованого до мережі JEF-Europe, що був би зацікавлений і спроможний взяти на себе ініціювання та проведення акцій, подібних до згаданої македонської “Visa? No Way!!!”.
В той же час очевидно, що майже всі аргументи з подібним успіхом можуть бути застосовані і до нашого регіону та країни (за винятком посилання на формальну «перспективу членства в ЄС», якої в України та інших східних партнерів наразі немає).
Змістовно деякі вимоги петиції застарілі, зокрема стосовно збільшення плати за візу (з 2008 року для країн Західних Балкан та Східної Європи зроблено виняток, і ціна залишилась на рівні 35 Євро, тоді як для решти світу зросла до 60 Євро). В рамках укладених 2007 року угод про спрощення візового режиму дещо скорочено перелік документів, що вимагається від заявників, та обмежено 10-ма календарними днями термін розгляду візових клопотань.
Для нас втім важливі не змістовні подробиці, а практичний досвід лобіювання подальшої лібералізації та скасування візового режиму на регіональному рівні, адже загалом досвід Західних Балкан може використовуватись в східноєвропейському регіоні, зокрема, в контексті реалізації ініціативи ЄС «Східне партнерство».
Прикладом найбільш широкої за регіональним розмахом громадсько-політичної ініціативи за свободу пересування в Європі нині можна вважати кампанію «Ні візам! Європа – наш дім!», здійснювану організацією «Європейська ліберальна молодь» (European Liberal Youth – LYMEC), про яку згадувалось на початку цього матеріалу.
Ця організація за характером та структурою є подібною до вищезгаданої «JEF-Europe» – це також непартійний політичний рух, що виступає за розвиток громадянських свобод та демократичних інститутів у Європі, однак робить акцент не на федералізмові чи інших принципах інституційного устрою Європи, а на ліберальних цінностях.
Кампанія за скасування віз Європейської ліберальної молоді під назвою «Ні візам! Європа – наш дім!» (“No Visa – Europe is our Home”) активно стартувала у 2007 році, коли 13 лютого о 13 годині було організовано першу масову акцію у понад десяти країнах Європи. Метою було оголошено скасування візових режимів на усьому європейському континенті [5]. Акції розпочалися синхронно зусиллями національних організацій, що входять до мережі Європейської ліберальної молоді.
Географія активності заходів в рамках акції «Ні візам! Європа – наш дім!» є значною – більшою, ніж усі попередні акції подібної ідеології (див. малюнок у повній версії статті в кінці сторінки).
Окремі заходи в рамках акції (кожна – з відповідними акцентами), відбувались в різних європейських столицях – Брюсселі, Вільнюсі, Варшаві, Кишиневі тощо.
Наприклад, 8 – 10 травня 2007 року LYMEC організував конференцію у Кишиневі під назвою «Життя надто коротке, щоб чекати на візу». Конференцію було організовано спільно з молодіжною ліберальною організацією з Молдови Alianta Moldova Noastra за підтримки Фундації Фрідріха Науманна та групи ALDE в Європейському парламенті.
9 травня, на День Європи, учасники конференції з різних країн Європи брали участь у вуличній акції в центрі Кишинева, протестуючи проти утисків свободи пересування та інших громадянських прав.
На жаль, за бортом активності молодих лібералів на сьогоднішній день залишається Україна (на відміну навіть від Білорусі та Молдови!), де в організаторів акції досі не знайшлось адекватних партнерів.
На сайті організації міститься текст петиції, до якої можна долучитись, приєднавшись до числа підписантів. Петиція написана одним із лідерів ініціативи Словеном Клобучаром. Ось її текст:
До Європейського Союзу та національних урядів Європи
Ми, молоді громадяни Європи, підписуємо цю петицію проти студентських та туристичних візових режимів у Європі і просимо Європейський Союз та національні уряди розпочати адаптацію законодавства з метою дозволити студентам та туристам відвідувати/навчатися в усіх країнах Європейського континенту без віз.
Крім того, молоді ліберали підходять до здійснення даної акції професійно та технологічно. Серед матеріалів, підготовлених до заходів 13 лютого 2007 року, є набір банерів та листівок двох серій, з однотипним упізнаваним дизайном, які друкувались різними мовами відповідно до країни проведення заходу.
Більшість заходів кампанії підтримує ліберальна Фундація Фрідріха Науманна.
Певним недоліком здійснюваної Європейською ліберальною молоддю кампанії можна вважати її заполітизованість, адже LYMEC є політичним рухом, хоча й не бере безпосередньої участі у боротьбі за владу (тобто не є політичною партією чи коаліцією партій).
Заполітизованість виявляється в тому, що під час здійснення антивізових акцій молоді ліберали нерідко застосовують суто політичні гасла, обумовлені їхніми суб’єктивними оцінками тих чи інших осіб та процесів. Це, у свою чергу, може знижувати загальний ефект подібних акцій та зосередження активності виключно у вузькому політичному/суспільному сегменті.
Так, наприклад, під час реалізації вищезгаданого проекту LYMEC у Молдові 2007-го року (конференція та вуличні акції) поряд з тематичними слоганами активно використовувались політичні гасла, спрямовані проти «репресивного комуністичного режиму» Молдови, що, на нашу думку, певним чином зміщувало смисловий акцент акції, скеровуючи її вбік від головної мети.
Для повноти картини різноманітних громадських ініціатив зі скасування візових режимів у Європі варто згадати також таку сучасну форму консолідації груп інтересів, як інтернет-спільноти. Наприклад, на відомому мережевому ресурсі Facebook.com існує група-кампанія «Безвізова Європа» («Visa free Europe»), гаслом якої є «вільний рух для європейців у Європі» [6]. Станом на 20 березня 2009 року в групі було зареєстровано 28661 осіб учасників цієї віртуальної політичної кампанії за свободу пересування.
Варто звернути увагу і на інформаційно насичений ресурс проекту «Шенгенський білий список», [7] започаткований німецькою Ініціативою європейської стабільності. Проект стосується боротьби за скасування віз для балканських країн. Тут розміщено офіційні документи ЄС, в тому числі й ті, яких наразі немає у вільному доступі на офіційних сайтах, зокрема, оприлюднені 18 травня 2009 року оцінки Єврокомісії щодо виконання балканськими країнами дорожніх карт до безвізового режиму.
Висновки
• Досвіду, накопиченого європейськими країнами у боротьбі за свободу пересування в Європі є достатньо для того, щоб спираючись на нього, виробити ефективні технології розгортання такої кампанії в Україні.
• Головною проблемою України є не дефіцит уваги до даної тематики (навпаки, в інформаційному полі існує значний інтерес), а брак інтегрованості внутрішніх дебатів на тему візового режиму до загальноєвропейських дискусій, кампаній, проектів, ініціатив з цієї тематики.
• Дилема політизації: включення візової тематики до ширшого кола політичних дебатів, тим більше передвиборчих (особливо в умовах зростання популізму) може зашкодити досягненню цілей кампанії, підважити її ефективність. В той же час наразі саме політичні рухи в Європі займають найбільш послідовну позицію, здійснюючи найбільш активні кампанії, спрямовані на реалізацію прав на свободу пересування. Отже, необхідний баланс політичного та громадського компонентів, підпорядкування інтересів політичних гравців потребам досягнення результату кампанії.
• Найбільшого ефекту набувають ті ініціативи, що розгортаються як міжнародні, і спираються на авторитет вже існуючих громадських чи громадсько-політичних організацій як в країнах, що прагнуть до безвізового режиму, так і в країнах-членах ЄС.
Приклади банерів та листівок, використовуваних ініціативою за безвізовий рух в Європі Європейської Ліберальної молоді (LYMEC) можна подивитись у повній версії статті в кінці сторінки.
Посилання
1. Council Regulation (EC) No 574/1999 of 12 March 1999 determining the third countries whose nationals must be in possession of visas when crossing the external borders of the Member States http://eur-lex.europa.eu/smartapi/cgi/sga_doc?smartapi!celexplus!prod!DocNumber&lg=en&type_doc=Regulation&an_doc=1999&nu_doc=574
2. Council Regulation (EC) No 539/2001 of 15 March 2001 listing the third countries whose nationals must be in possession of visas when crossing the external borders and those whose nationals are exempt from that requirement http://eur-lex.europa.eu/smartapi/cgi/sga_doc?smartapi!celexplus!prod!DocNumber&lg=en&type_doc=Regulation&an_doc=2001&nu_doc=539
3. http://www.bluelink.net/bg/campaigns/no_visa/index.htm
4. Веб-сайт Молодих Європейських Федералістів http://www.jef.eu
5. Антивізова кампанія Європейської ліберальної молоді. European Liberal Youth – LYMEC http://www.lymec.org/novisa/index.html
6. http://apps.facebook.com/causes/145374
7. The Schengen White List Project http://www.esiweb.org/index.php?lang=en&id=342
