28 січня 2010 року український медійний простір вибухнув новиною: шість депутатів від різних фракцій подали законопроект, реалізація якого тягнутиме за собою поновлення візового режиму для громадян усіх країн (від Європи до Австралії та Японії), яким такий режим був наданий на асиметричних засадах.
Інформаційний привід зустріли по-різному: експерти та критично мислячі громадяни з розчаруванням у відсутності компетентного підходу влади до вирішення актуальної проблеми, окремі політики з посттоталітарним типом мислення – з відчуттям виконаного обов’язку перед своїми виборцями. Більшість громадян мусила відчувати радість та заспокоєння через спробу депутатів вирішити їх проблеми, повернути справедливість, яка формулюється відомим принципом «око за око».
Для багатьох експертів дана ініціатива є несвоєчасною та нелогічною, адже у відносинах з ЄС існуюча угода про спрощення оформлення віз хоч і викликає критику щодо неефективного виконання окремих її статей, однак залишається відкритою для удосконалення, в процесі якого можуть брати участь обидві, як українська так і європейська сторони. Спеціально створений Спільний комітет експертів здійснює моніторинг виконання Угоди та має право внесення необхідних коректив.
Окрім цього, розпочатий у жовтні 2008 року «візовий діалог» України з ЄС відкриває перспективи появи «Дорожньої карти» з чітко сформульованими завданнями та критеріями набуття «безвізового режиму з ЄС. Додаткові можливості з’явились і в рамках програми «Східне партнерство», однією з ближчих перспектив якої є повне скасування візового збору.
Маючи в свої руках достатню кількість дієвих інструментів, українська влада мала би об’єднати свої зусилля та спрямувати їх на виконання завдань, що лежать у сфері безпеки документів, міграції, громадської безпеки та порядку, проведення економічних реформ. Однак легшим завданням виявилося використання риторики дипломатичного тиску взамін ефективного продовження розпочатих змін. Бажання «погратися м’язами» з владою ЄС була використана ще в квітні 2009 року, коли Президент доручив Уряду розглянути можливість поновлення безвізового режиму для громадян ЄС. Дана спроба закінчилась того разу лише легким роздратуванням компетентних осіб.
Перша спроба окремих представників українського політикуму подолати візові проблеми громадян відсталими та водночас згубними для безвізового майбутнього України методами, залишили стійкий присмак політизації прояву такої турботи. Цікаво, що пропонуючи запровадити візи для європейців американців, японців, австралійців, апологети принципу симетрії так і не дали чіткої відповіді суспільству: як запровадження такого режиму для них вирішить скасування цього ж режиму для України? Які приклади, яких країн в них є на користь даної позиції? Але при цьому вказували на «переваги» реінкарнації візового режиму для українського суспільства, наводячи певні аргументи.
Аргумент 1 – «ілюзія безпеки»:
Згідно даного аргументу посилення безпеки в суспільстві відбудеться через запровадження віз, що спроможні відфільтрувати потрапляння в Україну кримінальних та аморальних елементів, про яких згадували окремі депутати, що нібито проникають до України через настіж відкриті двері з цивілізованим світом.
Даний аргумент вражає своєю реліктовістю, адже експерти з міграційно-візових питань вже давно констатують факт неефективності віз як інструменту боротьби з організованою злочинністю, контрабандою та іншими вадами сучасного суспільства, що і за наявності візових перешкод потрапляють до країни призначення. До того ж дані країни не становлять міграційного ризику для України.
Що ж насправді потрібно робити для того, щоб мати високого рівня безпеку та відповідно впритул наблизитись до критеріїв безвізової держави? Про це експерти «Європа без бар’єрів» неодноразово писали, вказуючи на необхідність проведення низки змін та нововведень, зокрема створення Інтегрованого управління кордонами, яке б відповідало європейським стандартам захисту державних кордонів, встановлення тісного зв’язку Державної прикордонної служби України з FRONTEX, посилення двосторонньої співпраці з прикордонними службами інших країн, створення єдиного міграційного органу в системі органів виконавчої влади.
Однак, маємо і певні здобутки – але не завдяки депутатам, а органам виконавчої влади. Досягнуто прогресу в процесі впорядкування кордонів з Молдовою і Білоруссю зокрема, розпочато демаркацію придністровської ділянки, очікується найближчим часом ратифікація Білоруссю угоди про кордон, незабаром має розпочатися демаркація російсько-українського сухопутного кордону, укладено угоду про реадмісію (повернення осіб) з Білоруссю, а аналогічна угода з Росією вже набула чинності .
Аргумент №2 «Розчарування Угодою про спрощення оформленні віз»
«Розчарування року», «формальна та неефективна угода», «профанація візового спрощення», – саме такі епітети отримала Угода про спрощення оформлення віз, що вступила в дію два роки тому та передбачала певні пільги для окремих категорій громадян. Зокрема, йшлося про скасування візового збору, надання багаторазових довгострокових віз, скорочення переліку вимог для отримання візи тощо. Перший рік імплементації Угоди вказав на те, що окремі положення виконуються лише частково та нерідко трактуються консульськими службовцями не на користь заявника. Однак другий рік виконання Угоди продемонстрував деякі позитивні тенденції, особливо після кількох засідань робочих груп Спільного комітету експертів, що здійснює моніторинг даної Угоди та вносить за необхідності певні корективи.
Великий обсяг даних, як офіційних, так і зібраних в ході соціологічних досліджень, що проводяться кожного року, було проігноровано. Цікаво, що апологети візових стін не вірять жодній зі сторін, яка оперує бодай якимось фактами: ані Євросоюзу, ані МЗС України, ані незалежним експертам, що проводять моніторинг. Адже згідно наявних даних, прогрес є очевидним (хоча і недостатнім). Зокрема, було зафіксовано зменшення рівня відмов – до 4,6% згідно даних Єврокомісії, і 6-8% згідно незалежного моніторингу, в порівнянні з попередніми роками, коли відмов було стабільно понад 10%.
Кількість безкоштовних віз у загальному масиві шенгенських віз – біля 30%, тоді як до запровадження угоди цей відсоток не перевищував 5%. Згідно незалежного моніторингу кожна десята шенгенська віза має термін тривалості рік і більше, тоді як раніше таких віз було лише 2-3%.
Громадська ініціатива «Європа без бар’єрів» була однією з перших, хто вказував на недоліки та неповне виконання даної Угоди, проте вбачаємо в ній перший крок в правильному напрямку до лібералізації візового режиму аж до його скасування.
Аргумент №3- « Наповнення державного бюджету»
Поповнення державного бюджету за рахунок візових зборів – практика країн, що не мають жодних перспектив і бажання інтегруватись до ЄС та перспектив безвізового режиму. Привабливо виглядають додаткові мільйони гривень від надходжень за візові збори, проте чи хтось всерйоз вірить у те, що європейці як туристи, чи європейські інвестиції збільшаться, враховуючи відсутність привабливої інфраструктури та стабільної економічної ситуації в країні. Чи знають прихильники візових режимів, що турист – громадянин держави ЄС за одну добу перебування в Україні витрачає в середньому 106 доларів США (в той час як турист з країн СНД – 31 дол. США) і, головне, що більша частина цих надходжень – це прибутки малого та середнього бізнесу.
Нові країни-члени ЄС, зокрема Болгарія, Румунія, після одностороннього скасування віз для громадян ЄС вказували на істотне зростання надходжень до їх державних бюджетів за рахунок доходів від іноземних інвестицій, іноземного туризму тощо.
Аргумент 4 – «Як вони нам, так і ми їм»
Філософія асиметричного режиму передбачає перспективу руху, модернізацію мислення ще перед «дверима» до європейського дому. Це – своєрідний знак готовності суспільства до прийняття цінностей ЄС, запевнення щирості намірів. Звісно, свідомості кам’яного віку легше мислити категоріями «око за око, зуб за зуб», що в контексті даного питання є кроком назад або тупцювання на місці.
Симетрична візова політика нині притаманна виключно авторитарним та тоталітарним режимам, які зацікавлені в дійсно симетричному обмеженні – як доступу іноземців у свою країну – так і подорожей власних громадян за кордон.
Україна – не єдина країна, що пішла на запровадження принципу асиметрії у візових взаєминах з ЄС. Приклад Румунії, Болгарії, країн Західних Балкан доводять, що не лише не втратили від скасування в односторонньому порядку віз для громадян ЄС, але й здобули головну ціль – безвізові поїздки до країн ЄС. Натомість жодна із країн, що практикує суто симетричну візову політику, ніколи не отримувала безвізового доступу в Європу.
Введення безвізового режиму для ЄС сприяло зростанню кількості громадян ЄС, зокрема, до скасування віз (у 2004 році) кількість візитів сягала 4,5 млн. чоловік, у 2008 році цей показник складав 9,2 млн. Очевидно, що запровадження віз зменшить кількість відвідувань та, головне, не підвищить шанси України до подальшого спрощення візового режиму з ЄС. Так, наприклад, Молдова після введення візового режиму з однією з країн-членів ЄС на тривалий час загальмувала початок переговорного процесу з ЄС щодо укладення угоди про асоціацію та візового діалогу через гальмування усіх процедурних кроків. Чи Україні потрібно зробити власну помилку, аби зрозуміти, що запровадження візового режиму з ЄС забезпечить лише примітивне, тимчасове відчуття «торжества справедливості», що в результаті приведе до стратегічного програшу?
Вже зовсім красномовним прикладом в цьому плані може слугувати абсолютно асиметрична міграційно-візова політика таких відомих українському туристові країн як Туреччина чи Єгипет, які в останні десятиліття змогли розвинути туристичну індустрію та заробити мільярди доларів на туристах з усього світу (в тому числі і на українцях, які всі ці роки користуються асиметричним режимом, сплачуючи за в’їзд символічну суму в аеропорту). І, між іншим, ніхто не вимагає від нас такого ж режиму для громадян Туреччини чи Єгипту навзаєм.
