Скоротити черги та тривалість перевірок, а також мінімізувати корупцію на кордоні може спільний контроль. Однак ані Україна, ані Європейський союз не поспішають його запроваджувати через перепону, яка є штучною.
Таку думку висловила виконавча директорка ГО «Європа Без Бар’єрів» Ірина Сушко у відповідній статті для видання «Європейська правда».
За її словами переваги спільного контролю складно переоцінити.
«Тільки-но уявіть наскільки швидше відбуватиметься перевірка осіб, транспортних засобів і товарів, якщо її одночасно здійснюватимуть прикордонники та митники обох країн у спільному пункті пропуску. Більш того, такий підхід унеможливить будь які прояви хабарництва, адже брати/давати хабарі в присутності посадовців іншої держави і не бути на цьому спійманим неможливо», – прокоментувала вона.
Головне ж те, що реалізація єдиного для обох країн проєкту прикордонної інфраструктури з одного боку кордону є вдвічі швидшою та дешевшою, аніж будівництво традиційних пунктів пропуску обабіч кордону, що дозволить Україні навіть у умовах війни та з огляду на вкрай обмежене фінансування створювати нові шляхи сполучення для прокладання нових логістичних маршрутів для експорту/імпорту.
Однак, не дивлячись на готовність країн-сусідів до такого формату прикордонного співробітництва, питання із запровадженням спільного контролю залишається відкритим і знаходиться на тому самому місці, де і 5-7 років тому.
«Головна причина такої розбіжності між словами і справами – в унікальності правової системи ЄС. За європейським законодавством спільний контроль запроваджується на підставі двосторонньої угоди країн-сусідів, однак у нашому випадку долучається третій гравець – Європейська комісія, яка ветує подані Україною проєкти міжнародних угод про спільний контроль з Польщею, Словаччиною та Угорщиною, як такі, що не відповідають Шенгенському кодексу про кордони», – акцентувала вона.
При цьому вже 15 років Україна з Польщею практикують проведення контролю представниками обох країн у 3 спільних пунктах пропуску: Угринів, Грушів і Смільниця, розташованих на польській території і передбачених для роботи як польських, так і українських митників і прикордонників, які здійснюють послідовну перевірку в державі виїзду, а потім в державі в’їзду.
Цей досвід експертка назвала: надзвичайно позитивним, адже він довів ефективність такого формату взаємодії та надав розуміння напряму розвитку подальшого прикордонного співробітництва з країнами-сусідами.
«Завдячувати за нього ми маємо угоді, яка була підписана з Польщею ще до її вступу до ЄС і Шенгену, а це означає, що сьогодні деякі її положення є застарілими. Однак підписати нову, а також аналогічні зі Словаччиною й Угорщиною вже котрий рік поспіль не вдається», – наголосила експертка.
А все тому, що такий контроль є спільним за своєю суттю, однак не за європейськими нормами, адже відповідно до Кодексу Шенгенських кордонів «спільний контроль» може бути лише між державами-членами Євросоюзу, а тому застосувати цей термін Україна зможе, лише ставши членом ЄС.
І.Сушко переконана, що в України є все для того, щоб запроваджувати аналогічні механізми вздовж всього західного кордону, а єдиною перепоною для цього є вузьке тлумачення терміну в європейському законодавстві, що фактично штучно стримує розвиток прикордонного співробітництва ЄС з сусідами.
«Ми можемо чекати на вступ України до Європейського Союзу, а можемо вже акцентувати на необхідних передумовах для нашого членства. Зокрема на внесенні змін в європейське законодавство щодо поширення визначення «спільний контроль» щонайменше на країни, які є кандидатами на вступ до ЄС, а як максимум – на всі країни, які з ним межують, або щодо впровадження в його законодавство нової дефініції, як «контроль в спільному пункті пропуску на кордонах з ЄС», який мав би всі ознаки «спільного контролю», – підсумувала вона.
Прес-офіс АЦ «Європа Без Бар’єрів»
Матеріал підготовлено в рамках проєкту ««Антикризове управління кордонами та підтримка українських мігрантів»» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
