Контрольний візит до консульства: бюрократична безглуздість чи додатковий шанс на отримання візи?

Практика консульських служб держав-членів ЄС все ще залишається цариною, в якій діють більшою мірою внутрішні інструкції, а не визначені Візовим Кодексом ЄС спільні правила. До такого висновку приходимо як внаслідок спілкування з консульськими установами, так і за допомогою аналізу соціологічних досліджень сприйняття візової практики.

Ірина Сушко "Європа без бар’єрів"

 

В той час, коли на високому офіційному рівні України та ЄС лунають голосні заяви про візову лібералізацію, в консульських приміщеннях держав-членів ЄС відбувається своє життя, базоване передовсім на власному баченні питань безпеки, методів врегулювання міграційних потоків та стандартами в адмініструванні.

Підтвердженням домінування власних підходів країн-членів над уніфікованими правилами, визначеними Візовим кодексом ЄС, слугують результати щорічного моніторингу візової політики, що їх проводить «Європа без бар’єрів» за сприяння Міжнародного фонду «Відродження». Повний результат чергової хвилі моніторингу буде оприлюднено у вересні,  Але з попереднього аналізу даних очевидно, що, як і раніше, найбільш проблемними залишаються вимоги в частині переліку  документів, що вимагаються під час подання заяви на візу.

На практиці, навіть найбільш «дружні» з точки зору обтяжливості процедурних стандартів, консульства запроваджують нові вимоги щодо документів. Так, в польському консульстві з’являється додаткова вимога  подавати копії трудових книжок, завірених на підприємстві, що є проявом пострадянського підходу, адже даний документ є суто радянським атавізмом, що ніде у цивілізованій Європі не зустрічається. Ще далі пішло  швейцарське консульство (Швейцарія  – не член ЄС, але входить до Шенгенської зони, отже, має керуватися спільними правилами), яке вимагає оригіналу трудової книжки. Це взагалі штовхає заявників на конфлікт з  українським законодавством, згідно якого трудова книжка є  документом суворої звітності та не може виноситись за межі підприємства.

Однак найбільшого резонансу і масовості набула інша новація у візовій практиці окремих країн ЄС – реєстрація повернень заявників після здійснення поїздки.

Заявник, що потрапив з різних причин до такої групи людей, одержує право поїздки в обмін на штамп в закордонному паспорті, де вказується термін, в який громадянин мусить з’явитись у консульстві для того, щоб своєю присутністю підтвердити факт повернення.

Застосування реєстрації повернень – відносно нова практика французького, іспанського італійського консульств, візова процедура яких і без того визначалась як обтяжлива, складна та непрозора.

П’ята хвиля моніторингу візової практики, проведена «Європою без бар’єрів» влітку цього року продемонструвала збільшення кількості консульств, що застосовують такий додатковий контроль та відповідно зростання числа заявників, що зіштовхнулись з таким специфічним виявом недовіри.

Зокрема, зі слів респондентів, що були опитані під час останнього дослідження, до такої практики вдаються в окремих випадках німецьке, латвійське, естонське, бельгійське консульства.

 

Таблиця . «Моніторинг видачі віз консульствами ЄС та Шенгену, червень – липень 2011»

 

У В тих консульствах, що застосовують дану практику, їй піддаються від 5 до 10 відсотків опитаних респондентів, що отримували візи, хоча в загальному масиві даних частка таких респондентів поки залишається невеликою (1,5%).  В значно більшій кількості випадків – 14,3% від загальної кількості опитаних – респонденти вказували на вимогу консульства залишати розписки та гарантійні листи про повернення.

Не дивлячись на негативну суспільну та політичну реакцію на нововведення консульств, жодне з них не виявляє готовності розглянути можливість скасування даної практики. Зі свого боку, жоден із опитаних респондентів-заявників не відмовився виконувати висунуту консульством вимогу.

До групи заявників, щодо яких застосовується додатковий контроль, можуть потрапити різні  категорії, зокрема пільгові, визначені Угодою про спрощене оформлення віз між Україною та ЄС. 

Більшість респондентів під час опитування, називали дану процедуру принизливою, недружньою та обтяжливою, адже, більшості заявників необхідно долати відстань, витрачаючи час і кошти для того, щоб зайвий раз відвідати консульську установу.

Самі консульські службовці наполягають, що вдаються до таких методів, керуючись інтересами заявників, щодо яких існують сумніви, даючи їм в такий спосіб здійснити заплановану поїздку, замість отримання відмови.

Відреагували на явище реєстрації повернень і в МЗС України, нагадавши, що Візовий кодекс ЄС не містить положень, що  регламентували б контроль за поверненням осіб, яким було оформлено візи. Співробітники МЗС порушили дане питання перед працівниками дипломатичних установ і дізналися, що більшість з них не застосовують такої практики, але ті, хто все ж застосовують – переконані у своїй правоті.

Окремі експерти з прав людини зазначили, що дана практика не є порушенням прав людини та входить в компетенцію тієї частини внутрішнього законодавства кожної з країн ЄС, що регулює візово-міграційну сферу.

Очевидно, що бракує підстав кваліфікувати дану практику як незаконну – адже вона жодним чином не заборонена ані міжнародними договорами, ані внутрішнім законодавством відповідних країн.

 

Чому ж, тим не менше, дана практика викликає занепокоєння та навіть неприйняття?

·        Насамперед тому, що запровадження додаткових вимог, що обтяжують візову процедуру, суперечить духові процесу візової лібералізації, у якому перебувають Україна та ЄС, і метою якого є остаточне скасування візових вимог до громадян України з боку ЄС. Виглядає парадоксальною тенденція, коли виконання офіційно проголошених пріоритетів щодо візової лібералізації супроводжується фактичним рухом у протилежний бік – а саме збільшенням кількості вимог та ускладненням процедур.

·        Тому що, попри курс на точки зору лібералізацію візового режиму, всі начебто локальні та тимчасові ускладнення швидко стають правилом або тенденцією.

·        Тому що такий компонент візової процедури як «ставлення» консульських службовців до пошукачів віз є одним із найбільш чутливих складових у взаєминах «консульство – заявник». Одержана віза у випадку необхідності реєстрації після повернення не повністю компенсує моральне приниження тотальної недовіри консульських службовців;

·        Тому що в умовах технічного прогресу, ефективний розвиток інформаційних баз та обміну інформацією між країнами-членами може ефективно замінити «ручний» метод контролю;

·        Тому що відмова відмітитись у визначений термін консульством може спричинити у майбутньому відмову у наданні візи, що не передбачено жодним правовим актом.

·        Тому що у цьому випадку консульства країн-членів ЄС з точністю до навпаки дослухались до сформульованих ще у 2006 році рекомендацій групи фахових незалежних експертів п’яти країн визнати таку практику не відповідною прийнятним стандартам у візовій практиці 1

Звісно, поширення практики реєстрації серед консульств ЄС та Шенгену може виправдовуватися як низьким рівнем підготовки до візового клопотання заявників, їхнім «чистим паспортом», так і посиленням вимог в одержанні дозволу на в’їзд, спричинених економічними та політичними чинниками.

Як зупинити поширення даної практики? Потужним засобом могла б  стати відмова громадян від візи, що дається під вимогу повторного візиту, або від самого візиту – із оприлюдненням кожного з таких випадків у медіа. Однак, чи готові заявники відмовитись від запланованої поїздки, чи ризикувати наступною поїздкою на користь захисту своєї гідності? І чи розуміють представники консульських установ, що наслідують класичний зразок радянського тоталітарного режиму, коли громадяни Союзу, повертаючись із закордонної поїздки, приходили до відповідних органів влади відмічатись та звітувати про повернення?


1 Neighbors and Visas. Recommendations for a Friendly European Union Visa Policy. Stefan Batory Foundation, Warsaw, September 2006, – p.22, c.10, Elimination of unofficial measures to control returns.

 

01030 Київ, Україна
Вул. Пирогова, 10Г
т./факс +38 (044)2386843, 2308376
office.europewb@gmail.com

Сайт створено в рамках Ініціативи з розвитку аналітичних центрів, яку виконує Міжнародний фонд «Відродження» (МФВ) у партнерстві з Фондом розвитку аналітичних центрів (TTF) за фінансової підтримки Посольства Швеції в Україні (SIDA). Відповідальність за зміст сайту несе ГО «Європа без бар’єрів». (С) 2009-2020 ГО «Європа без бар’єрів». Усі права захищено
Flag Counter
Показати
Сховати